Міжнародні інвестиції за умов економічної глобалізації

- створення сприятливих умов інвестування;

- підвищення рівня прибутковості транснаціо­нальних корпорацій (ТНК) і транснаціональних банків (ТНБ) з відповідним підвищенням цін на їх акції;

- активізація функціонування таких суб' єктів глобальної економіки як інвестиційні фонди, що акумулюють великі обсяги коштів і справляють зростаючий вплив як на окремі країни, так і на світове товариство в цілому;

- збільшення кількості операцій по злиттю і придбанню об' єктів бізнесу;

- формування інфраструктури сучасного ви-сокотехнологічного бізнесу;

- бурхливий розвиток інноваційної складової міжнародного бізнесу (з відповідним розширен­ням обсягу науково-дослідної, конструкторської роботи, створенням технополісів, технопарків, інших дослідницьких центрів) [1, с. 19; 3, с. 47; 4, с.12; 5, с. 343-344].

В результаті вищезазначених факторів міжна­родний інвестиційний процес наприкінці ХХ -початку ХХІ століть набув бурхливого розвитку. Якщо в 1990 р. обсяг увезених прямих інвестицій становив 201,5 млрд. дол. США, то в 2000 р. -1,3 трлн. дол. США (найвищий річний обсяг за всю попередню історію розвитку світогосподарсь-ких зв'язків) [5, с. 343]. Приріст прямих інозем­них інвестицій відбувався також завдяки різкому зростанню злиттів і поглинань: у 1990 р. транс­кордонні злиття і поглинання становили суму в 150,6 млрд. дол. США, а в 2000 р. - майже 1,2

трлн. дол. США [5, с. 344].

На сучасному етапі можна виділити три основні полюси прямих іноземних інвестицій (ПІІ): 1) Євросоюз - США (разом з Канадою і Мекси­кою); 2) Японія - Китай (з Гонконгом); 3) Сінга­пур - Корея. На частку трьох виділених регіональ­них полюсів в 2005 р. припадало більше 90% всіх вхідних потоків ПІІ. При цьому мало місце взає­мопроникнення капіталу країн центральної зони інвестиційних потоків. Питома вага країн, не включених до центральної зони ПІІ, у випадку вихідних потоків у 2005 р. була меншою на 2%. Ці країни світу утворюють специфічну зону з незначними потоками прямих іноземних інвес­тицій. Отже, охоплення економіки країн прями­ми іноземними інвестиціями є нерівномірним [6,

с. 374-375; 7, с. 4-5].

На першому місці серед країн-реципієнтів, що стали лідерами за обсягами ПІІ в 2006 р. є США (75 млрд. дол. США) та Канада (69 млрд. дол. США). У країнах ЄС цей показник у 2006 р. ста­новив 531 млрд. дол. США. Обсяг ПІІ розвину­тих країн-донорів (США, Німеччина, Франція, Великобританія, Іспанія, Італія) у 2006 р. стано­вив 1 трлн. дол. США Ці країни виступають найб­ільшими інвесторами в світі [8, с. 35].

На другому місці за обсягами надходжень ПІІ є країни Азії. У 2006 р. цей показник становив 200 млрд. дол. США. Країнами-лідерами у цьому регіоні є Китай (включаючи Гонконг) - 43 млрд. дол. США; Сінгапур - 24 млрд. дол. США; Індія - 17 млрд. дол. США. Інвестиції в цьому регіоні спрямовують в сектори економіки, які характе­ризуються більш високим рівнем знань та ступе­нем доданої вартості (інформаційно-комунікаційні технології, біотехнології, сфера послуг, інжиніринг тощо). У 2006 р. ПІІ, що надходили з Азіі до інших регіонів світу, зросли порівняно з 2005 р. на 60% і становили 103 млрд. дол. США (за перші три місяці 2008 р. Китай інвестував в економіку інших країн світу втричі більше, ніж за перший квартал 2007 р., і на 1 млрд. дол. США більше. ніж за весь минулий рік [8, с. 35-36].

Третє місце належить країнам Латинської Аме­рики, приплив ПІІ в які становив у 2006 р. 84 млрд. дол. США . Основними реципієнтами були Бразилія та Мексика (по 19 млрд. дол. США на кожну країну). Значна частка ПІІ спрямовувала­ся в обробну промисловість та частково в сферу послуг (комунальні підприємства, електроенерге­тика). Лідером-донором цього регіону є Бразилія (з обсягом інвестицій, який дорівнює 28 млрд. дол. США, що становить більше половини всіх ПІІ країн Латинської Америки на зовнішні ринки)

[8, с. 36].

Окремою групою можна виділити країни з фінансовими ринками, що розвиваються, а також країни з перехідною економікою (до яких відно­ситься і Україна). Для цих країн з 1990-х років важливою тенденцією є зростання іноземних інве­стицій через збільшення надходження капіталів з економічно розвинених країн. На зламі II-III ти­сячоліть динаміка міжнародних інвестицій набула найвищого розвитку. Наприклад, накопичені вхідні ПІІ у країнах з перехідною економікою зросли у 2006 р. порівняно з 2000 р. відповідно: у Росій­ській Федерації - з 32,2 млрд. дол. США до 197,7 млрд. дол. США; у Польщі - з 34,2 до 103,6; в Україні - з 3,9 млрд. дол. США до 22,5 млрд. дол. США. Але не всі ці країни скористалися інве­стиціями повною мірою. За думкою лауреата Но­белівської премії Ернесто де Сото, це пояснюєть­ся наявністю в країнах з перехідною економікою політичної нестабільності, розвитку тіньового сек­тора економіки, ігнорування законодавчих норм і масштабним вивезенням капіталу. В той же час фінансові ринки цих країн мають певну приваб­ливість для іноземних інвесторів, незважаючи на згадані проблеми. Цей інтерес пояснюється су­купністю різних чинників, які можна об' єднати і виділити два підходи: 1) внутрішні зміни на цих ринках (демократичні реформи, лібералізація торгівлі тощо); 2) зовнішні, загальносвітові мак-роекономічні чинники (зниження відсоткових ста­вок на ринках розвинених країн і пошук інвесто­рами нових ринків з вигіднішими умовами інвес­тування, так само як і тенденція перенесення ви­робництва в країни, що розвиваються, наближа­ючи його до ринків збуту) [9, с. 425-426].

 

« Содержание

» следующая страница »
1 2 34 5 6 7