Згідно законодавства України керувати областю має створений громадою області орган місцевого самоврядування. Його функцію виконує обласна рада. Проте виконання рішень обласної ради і використання "ресурсів громади області" покладено на обласну і районні державні адміністрації та органи місцевого самоврядування міст, селищ, сіл області. Обласні і районні державні адміністрації є елементами іншої системи — системи державної влади. Взаємовідносини обласної ради і обласної державної адміністрації можна порівняти з відносинами профспілки з керівництвом підприємства. Профспілка теж представляє інтереси працівників підприємства, підписує колективний договір, розглядає питання звільнення працівників, має власне майно і печатку, тією чи іншою мірою долучається до процесу управління підприємством, але не керує діяльністю підприємства, не може змінити менеджмент підприємства тощо. Так само і обласна рада фактично не має прямого впливу на облдержадміністрацію.
Органи місцевого самоврядування міст, селищ, сіл входять в одну з обласною радою систему місцевого самоврядування в Україні, проте не підпорядковуються їй. Вони є цілком самостійними системами (організаціями). При цьому юридичні (в тому числі органи місцевого самоврядування) і фізичні особи, що діють на території області, слабо проявляють ознаки самоорганізації на обласному рівні, тобто здатність вирішувати обласні проблеми самостійно, без обласної ради і державної адміністрації (керуючої системи).
Відсутність ефективної керуючої системи та недіючі механізми самоорганізації, на нашу думку, свідчать про несформованість області як організації. Звідси і проблеми зі спробами застосування інструментарію стратегічного управління розвитком області.
У такому випадку слід визначити, чим же є область для суб 'єктів територіального розвитку. Проведений аналіз дозволяє охарактеризувати область як середовище (оточення), в якому діють різні організації та фізичні особи.
Характерною властивістю організації, як організму (системи), є її відокремлення від зовнішнього середовища.
Згідно з виразом Й. фон Уекскулла [11, с. 107], кожний організм "бачить" тільки обмежену кількість оточуючих його об' єктів і реагує саме на ці об'єкти. їх комплекс створює його оточення (оболонку). Оточення системи створюють елементи, які не входять в її склад, але з нею пов' я-зані [10, с. 81-82]. Іншими словами, мова йде не про все зовнішнє середовище організації, а про ті його елементи, які впливають на неї або на які впливає організація.
Як зауважують Т. Кафель і К. Паконьскі [12, с. 18-19], поняття оточення організації є неочіку-вано важким для точного визначення. Приймемо за вихідним пункт спостереження, що організації мають межі. Очевидна, але не до кінця чітка аналогія — це порівняння з шкірою (зовнішньою оболонкою) у випадку організмів в біології. Точне місце, де знаходяться ці межі, визначається тим, яка функція організації або інша ознака, з нею пов' язана, береться до уваги. Вищезгадане визначення спричиняє те, що на практиці організації
можуть мати багато різних меж (наприклад, географічні, функціональні, визначені завданнями, межі з точки зору членства, тощо).
У зв' язку з цим можна б стверджувати, що оточення організації є всім тим, що знаходиться назовні її меж. Це, фактично, вся решта всесвіту. Таке визначення, не дивлячись на те, що істинне, мало корисне на практиці. Адже воно не дозволяє відрізнити те, що істотне з точки зору функціонування організації, від того, що неважливе. З точки зору управління, набагато важливішим є та частина зовнішнього середовища, яка фактично або потенційно підлягає впливу чи здійснює вплив на функціонування організації.
Й. Хаузнер [11, с. 107-115] для опису оточення організації використовує поняття модальності. На його думку, спрощене трактування сукупностей систем, які між собою певним чином взаємодіють, як систем вищого рівня є неефективним в управлінні. Такі сукупності можуть виявитися модульностями, тобто відносно тривалими системами змінних, які визначають умови функціонування суспільних систем і залежності між ними. Сенс виокремлення модальностей полягає у тому, що системи формуються учасником, завдяки тому отримують суб' єктність і самоідентифікацію, а їх границі визначаються зсередини. Натомість модальності формуються спостерігачем-учасни-ком. їх кордони встановлюються внаслідок комунікації учасників різних систем. Завдяки цьому виникає комплекс, що створений взаємодією різних суспільних систем і одночасно формуючий умови цієї взаємодії. Модальність не ліквідує автономію систем, але визначає їх взаємозалежність. Отже, модальність — це не система вищого рангу, а простір взаємодії систем.
» следующая страница »
1 2 3 45 6