Організації омбудсмена в забезпеченні фінансової стійкості страхового ринку

лити рішення Бюро, якщо вони з ним не згодні, та звернутися до суду;

- по-четверте, за умови згоди страхувальника з прийнятим Бюро рішенням воно може зобов'я-зати страховика виконувати вимоги, що випли­вають з рішення, навіть якщо законодавчо існу­вало право апеляції.

Досвід функціонування омбудсменів в закор­донних країнах виявив дві основні моделі цього інституту [5, с. 45]:

1) «реактивну», яка характеризується системою контрольних і наглядових механізмів, правом про­ведення перевірок. В той же час вона не передба­чає широкомасштабних інспекцій відповідних установ і організацій;

2) «агресивну» - передбачає участь омбудсме-на в перевірках, інспекціях та інших подібних за­ходах.

На сьогодні в Україні оптимальним і необхід­ним є створення механізму, що забезпечував би зворотній зв' язок між страхувальниками та стра­ховиками, який дозволяв би врегульовувати роз­біжності, що випливають з договору страхуван­ня, без втручання суду. Це підтверджує думку, що інститут омбудсмена є потрібним, простим, до­ступним та ефективним механізмом врегулюван­ня претензій страхувальників.

В Україні омбудсмен з прав страхування може зменшити навантаження на судову систему та Держфінпослуг. Крім того, його уведення сприя­тиме підвищенню фінансової стійкості страхово­го ринку та культури страхування. Наприклад, у Великій Британії, якщо «суперечка між страхо­вою компанією і страховиком ведеться про суму, меншу за 500 фунтів, і компанія відчуває, що в разі незадоволення вимог клієнта він може звер­нутися до інституту омбудсмена, то вона вважає за краще виплатити гроші» [7]. Тому, на наш по­гляд, для страхової компанії омбудсмен - це сер­йозний стимул поводитися коректно на ринку.

Інституція омбудсмена може організовувати консультації та семінари як для страховиків та інших суб' єктів страхового ринку, так і для стра­хувальників, для ознайомлення з власною прак­тикою та принципами ведення справи, новими підходами до ведення страхового бізнесу та здійснення маркетингу, а також підвищення стра­хової культури.

На нашу думку, робота страхового омбудсме-на повинна складатися з таких етапів:

1) надходження скарги від споживача страхо­вої послуги;

2) направлення для ознайомлення страховій компанії документів, що надійшли від спожива­ча, та подання офіційного запиту про надання відповідної інформації;

3) на підставі скарги, отриманої від страхуваль­ника (застрахованого, вигодонабувача) та від­повіді, що надійшла від страхової компанії, стра­ховий омбудсмен виносить своє рішення про мож­ливість задоволення або відхилення вимоги спо­живача страхової послуги;

4) на основі проведеного розслідування стра­ховий омбудсмен приймає рішення, яке є обов' яз-ковим для виконання страховою компанією-учас-ницею. В процесі розгляду суперечки страховий омбудсмен проводить розслідування, збирає не­обхідні відомості, розглядає докази.

За результатами розгляду суперечки можуть бути прийняті такі рішення:

- зобов' язати страхову компанію здійснити страхову виплату одночасно з компенсацією клієнтові спричинених незручностей;

- направити припис страховику про необхідність виправлення того, що зроблено неправильно;

- направити обґрунтовані докази клієнту пра­вильності позиції страхової компанії та мотивова­ну відмову в подальшому розгляді документів страховим омбудсменом. Звичайно, наведений список рішень не є вичерпним. В цілому резуль­тат врегулювання конфлікту може компенсувати­ся як в грошовій, так і у негрошовій формі. В грошовій формі виплачуються належне страхове відшкодування або страхова сума, втрачена ви­года, моральна шкода та ін. В якості негрошової форми компенсації може виступати: вибачення, покращення умов обслуговування, врахування індивідуальних потреб споживача, пролонгація дії договору страхування та ін.;

 

« Содержание


5


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я