лити рішення Бюро, якщо вони з ним не згодні, та звернутися до суду;
- по-четверте, за умови згоди страхувальника з прийнятим Бюро рішенням воно може зобов'я-зати страховика виконувати вимоги, що випливають з рішення, навіть якщо законодавчо існувало право апеляції.
Досвід функціонування омбудсменів в закордонних країнах виявив дві основні моделі цього інституту [5, с. 45]:
1) «реактивну», яка характеризується системою контрольних і наглядових механізмів, правом проведення перевірок. В той же час вона не передбачає широкомасштабних інспекцій відповідних установ і організацій;
2) «агресивну» - передбачає участь омбудсме-на в перевірках, інспекціях та інших подібних заходах.
На сьогодні в Україні оптимальним і необхідним є створення механізму, що забезпечував би зворотній зв' язок між страхувальниками та страховиками, який дозволяв би врегульовувати розбіжності, що випливають з договору страхування, без втручання суду. Це підтверджує думку, що інститут омбудсмена є потрібним, простим, доступним та ефективним механізмом врегулювання претензій страхувальників.
В Україні омбудсмен з прав страхування може зменшити навантаження на судову систему та Держфінпослуг. Крім того, його уведення сприятиме підвищенню фінансової стійкості страхового ринку та культури страхування. Наприклад, у Великій Британії, якщо «суперечка між страховою компанією і страховиком ведеться про суму, меншу за 500 фунтів, і компанія відчуває, що в разі незадоволення вимог клієнта він може звернутися до інституту омбудсмена, то вона вважає за краще виплатити гроші» [7]. Тому, на наш погляд, для страхової компанії омбудсмен - це серйозний стимул поводитися коректно на ринку.
Інституція омбудсмена може організовувати консультації та семінари як для страховиків та інших суб' єктів страхового ринку, так і для страхувальників, для ознайомлення з власною практикою та принципами ведення справи, новими підходами до ведення страхового бізнесу та здійснення маркетингу, а також підвищення страхової культури.
На нашу думку, робота страхового омбудсме-на повинна складатися з таких етапів:
1) надходження скарги від споживача страхової послуги;
2) направлення для ознайомлення страховій компанії документів, що надійшли від споживача, та подання офіційного запиту про надання відповідної інформації;
3) на підставі скарги, отриманої від страхувальника (застрахованого, вигодонабувача) та відповіді, що надійшла від страхової компанії, страховий омбудсмен виносить своє рішення про можливість задоволення або відхилення вимоги споживача страхової послуги;
4) на основі проведеного розслідування страховий омбудсмен приймає рішення, яке є обов' яз-ковим для виконання страховою компанією-учас-ницею. В процесі розгляду суперечки страховий омбудсмен проводить розслідування, збирає необхідні відомості, розглядає докази.
За результатами розгляду суперечки можуть бути прийняті такі рішення:
- зобов' язати страхову компанію здійснити страхову виплату одночасно з компенсацією клієнтові спричинених незручностей;
- направити припис страховику про необхідність виправлення того, що зроблено неправильно;
- направити обґрунтовані докази клієнту правильності позиції страхової компанії та мотивовану відмову в подальшому розгляді документів страховим омбудсменом. Звичайно, наведений список рішень не є вичерпним. В цілому результат врегулювання конфлікту може компенсуватися як в грошовій, так і у негрошовій формі. В грошовій формі виплачуються належне страхове відшкодування або страхова сума, втрачена вигода, моральна шкода та ін. В якості негрошової форми компенсації може виступати: вибачення, покращення умов обслуговування, врахування індивідуальних потреб споживача, пролонгація дії договору страхування та ін.;
» следующая страница »
1 2 3 4 56 7