Організації омбудсмена в забезпеченні фінансової стійкості страхового ринку

Разом з тим аналіз теоретичних робіт і практи­ки свідчить, що в сучасних умовах актуалізації набувають питання створення інституту омбудс-мена зі страхування, який займався б питаннями врегулювання претензій на досудовому рівні, а також проведенням просвітницької та консульта­ційної роботи в галузі страхування.

Метою статті є дослідження тенденцій розвит­ку схеми альтернативного врегулювання супере­чок через створення інституту страхового омбуд-смена та розробка основних етапів його роботи.

Виклад основного матеріалу. В такій ситу­ації цікавими є існуючі у світовій практиці форми організації структур по захисту прав страхуваль­ників і врегулювання суперечок. Однією з таких форм є діяльність омбудсмена. Слід підкреслити, що з лібералізацією системи державного регулю­вання тим більшої нагальності вимагає розбудова інфраструктури страхового ринку, що забезпечує реалізацію прав страхувальників у захисті. У зв' язку з цим, навіть в найбільш ліберальних си­стемах державного регулювання (зокрема, в та­ких країнах, як Велика Британія, Німеччина, США) існують юридичні та організаційні механізми, спря­мовані на підтримання фінансової стійкості стра­хового ринку. Одним з таких механізмів є орга­нізації Омбудсмена, яким відведені функції досу-дового розгляду суперечок за договорами стра­хування.

Вищенаведене дає підстави стверджувати, що схема альтернативного врегулювання суперечок розвивається на основі двох тенденцій:

1) необхідності створення досудової процеду­ри врегулювання скарг споживачів;

2) державної політики, спрямованої на само­регулювання страхового ринку.

Отже, визначальним завданням омбудсмена є захист прав громадян, що конкретизує його по­зицію як елемента системи правопорядку в ши­рокому розумінні. Омбудсмен відноситься, як правило, до вищого органу державної влади в країні.

Поняття «омбудсмен» (отЬис^ або отЬис^-регеоп) прийшло із Скандинавії, і початково пе­рекладалося в англомовних країнах як «парла­ментський комісіонер». Але згодом його запози­чили повністю. Існує кілька версій щодо поход­ження поняття «омбудсмен». Перша стосується стародавньої шведської мови, в якій слово «отЬисІ» означало силу та авторитет. Як прави­ло, цим словом називався посол або делегат, який звертався до народу від імені короля. За другою - у середньовічних німецьких племенах омбудс-менами були особи, яким доручалося збирати штрафи з винних родин на користь потерпілої ро­дини. Але, з часом ці версії переплелися і основ­ним значенням слова «омбудсмен» стало поняття авторитетного представника інших осіб, захисника інтересів слабких від порушень з боку сильних.

Офіційною ж країною появи інституту омбудс-мена в його сучасному розумінні є Швеція, де в 1809 р. вперше було засновано посаду парламен­тського комісара для нагляду за дотриманням за­конодавчих актів парламенту судами та іншими органами влади. Саме тоді шведський парламент створив інституцію для захисту прав громадян, які виступали в судах проти уряду. Свою діє­здатність ця організація довела швидко. У 1992 р. на основі Маастрихтської угоди було створено інститут Європейського захисника громадянських прав [2, с. 32].

Ідея введення посади омбудсмена поступово розповсюдилася на світові держави, які відносять­ся як до системи континентального, так і загаль­ного права. Сьогодні інститут національних ом-будсменів є невід' ємною частиною правової сис­теми більш ніж у 100 країнах, в тому числі і в країнах Європейського співтовариства, а також Австралії, Новій Зеландії, Великій Британії та ін.

[3, с. 35].

Активну підтримку ідея створення омбудсмена знайшла в США. У 1967 р. Американська асоці­ація адвокатів в секції адміністративного права створила комітет омбудсмена і у 1971 р. прийня­

ла резолюцію про необхідність сприяння розвит­ку концепції омбудсмена як на федеральному рівні, так і на рівні штатів. В даному випадку під омбудсменом розумівся незалежний і добре оп­лачуваний орган, який існував для викриття зло­вживань влади. Поступово ідея класичного ом-будсмена в США втратила свою популярність. Почали виникати «квазіомбудсмени», різновидом яких стали корпоративні або організаційні омбуд-смени, як частина системи альтернативного вре­гулювання суперечок. На відміну від багатьох альтернативних процедур, корпоративний омбуд-смен - це постійно діюча служба, до якої зверта­ються у разі необхідності зацікавлені особи. При цьому взаємна угода сторін, що сперечаються, непотрібна. Омбудсмен визнається незацікавле-ною, нейтральною особою, але за свою роботу він одержує заробітну плату, тоді як інші особи, які беруть участь у врегулюванні суперечки (на­приклад, арбітр чи посередник), одержують го­норар чи служать на безоплатній основі. Оскіль­ки інститут омбудсмена не відноситься до уста­нов, які виконують судові функції, омбудсмен може розпочати розслідування не лише на підставі скарги, але й і з власної ініціативи.

 

« Содержание

» следующая страница »
1 2 34 5 6 7