Міжнародні та вітчизняні засади складання фінансової звітності: мета, якісні характеристики, принципи

Слід визнати, що вітчизняний перелік дійсно охо­пив не лише принципи-правила, але й особливості бухгалтерського обліку, які є загальновідомими і тому лише заважають бухгалтерові-практику зосе­редитися на концептуальних правилах. Так, прин­цип єдиного грошового вимірника, що передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприє­мства у його фінансовій звітності в єдиній грошовій одиниці, конкретизовано у статті 5 «Валюта бухгал­терського обліку та фінансової звітності» [1]. А прин­цип періодичності, що означає можливість розпо­ділу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності, по суті більш розгорнуто зазначений у статті 13 «Звітний період» [1]. Поняття автономності, за яким підприємство розглядається як юридична особа, відокремлене від її власників, є також особливістю бухгалтерського обліку, що більшою мірою набуває практичного значення на малих підприємствах. Принцип повно­го висвітлення, згідно з яким фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій і подій, яка може впли­нути на рішення, що приймаються на її основі, по суті є складовою такої якісної характеристики фінан­сових звітів, як достовірність.

Вітчизняний принцип послідовності, який полягає в постійному застосуванні підприємством обраної об­лікової політики, є одним з основних положень і аме­риканської, і англійської' практики обліку, проте в міжна­родній концептуальній основі це поняття розглядається з позиції зіставності фінансових звітів для надання їх користувачам змоги визначати тенденції у фінансово­му стані й результатах діяльності підприємства. Міжна­родний підхід до цього питання полягає в тому, що «вимір та відображення фінансового впливу подібних операцій та інших подій має виконуватися послідовно в межах підприємства в різні проміжки часу». Але разом з цим визначено, що «підприємству недоцільно надалі застосовувати облік операцій та інших подій, якщо прийнята політика суперечить якісним характе­ристикам доречності та достовірності» [4, п. 39-40]. Тому концептуальна основа рекомендує не залишати свою облікову політику без змін у разі існування більш доречних і достовірних альтернатив, а для користувачів відображати відповідну інформацію за попередні пе­ріоди. Тобто пріоритетною в застосуванні облікової по­літики є не постійність її застосування, а доречність і достовірність. Отже, зіставності фінансових звітів слід досягати не постійністю облікової політики, а надан­ням відповідної інформації про ії зміни.

На особливу увагу заслуговує вітчизняний прин­цип історичної (фактичної) собівартості. Вивчення міжнародних стандартів показує, що це поняття ви­користовується, як правило, під час оцінювання ак­тивів у момент їх надходження, але на дату складан­ня балансу існують різні варіанти оцінки активів та зобов' язань. Усього в Концептуальній основі фінан­сових звітів передбачено кілька видів оцінки елементів фінансових звітів: історична собівартість, поточна собівартість, вартість реалізації, теперішня вартість. І тому з позицій міжнародних стандартів не можна стверджувати, що саме історична собівартість є пріо­ритетною для оцінки активів у фінансовій звітності. Звідси є підстави виключити з вітчизняного переліку принцип історичної собівартості, оскільки варіант оцінки активів і зобов' язань залежить, по-перше, від наміру підприємства продовжувати чи скорочувати свою діяльність та, по-друге, від видів активів і зобо­в' язань (основні засоби, запаси, цінні папери тощо).

Таким чином, на підставі дослідження з метою повного узгодження вітчизняних принципів з міжна­родними пропонується використовувати в практичній діяльності такі чотири основоположні принципи: пре­валювання сутності над формою, нарахування, обачності, безперервності (табл. 1).

 

« Содержание


6


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я