Лекція 12. Державний устрій Спарти.
Царі. Рада старійшин (герусія). Народні збори (апелла). Ефорат. Суд. Збройні сили
Основи державного ладу Спарти були, як вважають, закладені реформами Лікурга. Згодом, у VII ст. До н. Е., за царювання Полі- дорі та Феопомпі сталися реформи державного управління. Так, було розширено права ради старійшин (герусії), якій надали повноваження скасовувати рішення Народних зборів, створено новий орган державної влади — ефорат.
Отже, в кінцевому вигляді структура органів державної влади й управління Спарти виглядала так: два царі; рада старійшин — герусія; Народні збори — апелла; колегія ефорів.
Царська влада. Очолювали державу два царі, влада яких, поза всяким сумнівом, походила з влади племінних вождів гомерівської доби. Подвійна царська влада пояснюється об'єднанням, згідно з легендами, у давнину двох дорійських племен, очолюваних двома відгалуженнями знатного роду Гераклідів (потомків Геракла) — Агіадами (одне плем'я) і Еврипонтидами (інше плем'я). Царська влада була спадковою. Після смерті батька царем ставав його старший син. У випадку передчасної смерті сина успадковував трон його син. Якщо цар не мав синів, то трон переходив до його найближчого кровного родича.
Владу здійснювали царі колегіально. Кожне їхнє рішення мало бути узгодженим. Це часто зумовлювало спори між ними, конфлікти, які послаблювали царську владу, зміцнювали вплив інших органів, зокрема, ради старійшин і ефорату, які розглядали і вирішували ці спори. Існувала постійна ворожнеча і між двома царськими родами.
Посідаючи трон, царі перед ефорами і жерцями складали присягу, що дотримуватимуться законів і звичаїв країни. Далі присягали ефори, що шануватимуть владу царів, якщо останні дотримуватимуться присяги.
Спочатку царі мали дуже широкі повноваження: скликали Народні збори і раду старійшин, головували на їх засіданнях, оголошували війну й укладали мир, розглядали і вирішували будь-які спори і конфлікти громадян, здійснювали культові (жрецькі) функції, командували військом та ін. Згодом в їхній компетенції залишились тільки військові, культові й деякі судові функції. Лише у військовому поході цареві належала вся повнота влади. Тільки він у цей час віддавав накази, йому доповідали про всі військові і невійськові справи, рішення та накази царя були обов'язковими.
За непослух, недисциплінованість, боягузтво цар міг карати воїнів на місці на власний розсуд — аж до смертної кари. Царі були зобов'язані очолювати військо в поході. Звільнялись вони від цього тільки в разі фізичної неможливості йти в похід (наприклад, хвороба), а також з досягненням 60-річного віку.
З V ст. До н. Е. В поході (чи на війні) кожного царя супроводжували два ефори, які контролювали його дії, але вмішуватись у командування військом не мали права. Потім вони складали звіт про дії царя і могли висувати питання про притягнення його до відповідальності. В такому разі суд над обвинуваченим царем чинили ефори, герусія і другий цар. Найлегшою карою, яка могла спіткати винного, був штраф, найтяжчою — смертна кара. Могло бути ще позбавлення царського сану, вигнання, конфіскація майна.
Крім того, кожні дев'ять років ефори ворожили за зірками стосовно діяльності царів. Якщо на небі з'являлась літаюча зірка (яка рухається по небосхилу), це означало негативну оцінку царської діяльності богами. Тоді влада царями призупинялася аж до отримання роз'яснення від так званого Дельфійського оракула і якщо воно було негативним для царів (чи так його інтерпретували ефо- ри), то їх судили і позбавляли влади.
Царі, як зазначалось, здійснювали культові функції. Вони вважалися представниками народу і держави перед богами, приносили богам жертви, власкавлювали їх, просили допомоги й підтримки. Щодо судових функцій, то за царями було збережено право розглядати й вирішувати справи про успадкування майна померлого батька його дочками і виданні їх заміж, усиновлення й удочеріння, будівництво і стан доріг.
» следующая страница »
1 ... 77 78 79 80 81 8283 84 85 86 87 ... 215