Лекція 20. Загострення зовнішньополітичної
Ситуації. Військова реформа Тая Марія. Початок громадянських воєн. Диктатура Сулли. Повстання Спартака. Перший тріумвірат. Диктатура Цезаря. Другий тріумвірат. Кінець Римської республіки
Тоді як у Римі точилася відчайдушна боротьба між оптиматами й популярами, майже на всіх рубежах Римської держави йшли війни з сусідніми народами. Це вимагало значного військового й матеріального напруження. Крім того, необхідно було тримати в покорі вже завойовані народи, де час від часу вибухали заворушення.
Завоювавши величезні території в Європі, Азії й Африці, Рим став великою світовою за тогочасними масштабами державою. Це значно ускладнювало функції державного управління. Форми державного устрою невеликої держави-міста уже не задовольняли потреби величезної країни: і Народні збори, що складалися з воїнів- громадян, і сенат, і магістратура стали непридатними для нової держави. У провінціях, які до того були лише об'єктом експлуатації, виникають впливові групи місцевих рабовласників — землевласників, торговців, фінансистів. Вони прагнули рівності з римлянами, вимагали політичних прав і функцій. Дедалі більше римлян переселялось у провінції. Державний апарат повинен був представляти інтереси рабовласників усієї держави, а не тільки Риму.
Новим умовам не відповідав і давній принцип організації збройних сил як тимчасового ополчення вільних селян і ремісників. Армія мала бути і, по-суті, вже стала професійною, постійною. До того ж для збереження військової могутності Риму потрібна була численна армія — адже вона воювала на різних фронтах далеко за межами Італії.
Таким чином, все очевиднішою була потреба реформування системи державного управління, збройних сил та інших невідкладних перетворень, продиктованих вимогами часу. Тим часом простежується початок занепаду державної і військової системи Риму, поширюються продажність, підкупи, хабарництво. Ці явища спостерігаються і в середовищі воєначальників.
Югуртинська війна. З усією яскравістю це виявилось наприкінці II ст. До н. Е. Під час Югуртинської війни. Онук вірного союзника Риму в Карфагенській війні царя Масинісси Югурта прагнув силою захопити нумідійське царство, поділене Масиніссою між декількома синами. Югурта підкупив кількох римських сенаторів, різних політичних діячів, трибунів, домагаючись влади. Навіть командир римськими військами в Африці, отримавши від Югурти великі хабарі, відвів свої війська з території Нумідії. І хоч під тиском широкої громадськості Югурті було оголошено війну (111р. До н. Е.), велась вона Римом бездарно. Римські війська були змушені капітулювати.
Громадськість, обурена сенаторською олігархією, підкупною та корумпованою, і таким самим командувачем військами, вимагала над ними суду. Багатьох сенаторів, різних магістратів було засуджено і вигнано з Риму, а їхнє майно конфісковано. Командувачем в Африку призначено Квінта Цецилія Метелла, аристократа, але досвідченого полководця, сувору і непідкупну людину. Він завдав Югурті поразки, проте нумідійський цар перейшов до партизанської боротьби. Війна набула затяжного характеру. Для її завершення в Африку був виряджений новообраний консул Гай Марій. Він був з верстви "нових людей" ^ото novus), походив з латинської сім'ї, яка жила в селі біля м. Арпіна. Марій з раннього віку служив в армії, був народним трибуном, претором. Потім служив легатом в Югуртинській війні у Метелла. Вирізняючись військовими здібностями, він мав великий авторитет серед війська, був близький до солдатів за складом думок і способом життя. Спеціальним рішенням Народних зборів Марію було доручено продовжувати війну з Югуртою. В 105 р. До н. Е. Він остаточно розбив і захопив у полон Югурту, якого незабаром у Римі було страчено.
Одночасно з Югуртинською війною римлянам довелось вести війну на півночі з кельтськими і германськими племенами кімврів і тевтонів. У битвах біля Аквілеї (113 р. До н. Е.) І Араузіона (105 р.
» следующая страница »
1 ... 128 129 130 131 132 133134 135 136 137 138 ... 215