Розвиток соціально–економічних відносин в умовах трансформації України автор невідомий

Для кожного підприємства, яке планує технологічне оновлення, важливо вірно оцінити свої інвестиційні можливості. Сукупність джерел фінансування проектів технологічного розвитку, якими можуть скористатися вітчизняні підприємства, наведено на рис. 1 [6, с. 342; 7, с.27].

Рис. 1. Склад джерел фінансування технологічного розвитку підприємства

Серед власних фінансових коштів найбільше значення має прибуток. Як правило, статутом кожного підприємства передбачено відрахування у фонд розвитку виробництва частини прибутку, що залишається в його розпорядженні після сплати податків, інших обов'язкових платежів і формування резервного фонду. Кошти фонду розвитку можна використовувати на оновлення і розширення виробництва, здійснення науково- дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних проектів освоєння нових видів конкурентоспроможної продукції, збільшення власних оборотних коштів, а також на інші цілі, що сприяють зміцненню матеріально - технічної бази організації.

Розмір накопичень, отриманих в результаті господарської діяльності, насамперед залежить від того, наскільки ефективним є управління організацією. Однак на нього істотно впливають і чинники зовнішнього оточення - економічного, політичного, інституційного тощо. Наприклад, нині вітчизняні підприємства не мають реальної можливості нагромадження власних ресурсів, як через недосконалість чинної податкової системи, так і через гіперінфляцію 90-х років, яка спричинила втрату (знецінення) їх амортизаційних фондів і оборотних коштів. У багатьох підприємств не вистачає фінансових ресурсів навіть на підтримку наявних обсягів виробництва, не кажучи вже про технічне переозброєння. Крім того, спад виробництва призвів до зменшення прибутку, необхідного для нагромадження інвестиційних ресурсів. Отже, такі джерела фінансування є недостатніми для реалізації дорогих інноваційних проектів, а саме такими є проекти технологічного оновлення.

У цьому зв'язку деякі науковці рекомендують диференційований підхід до оподаткування прибутку [5]. Зокрема, прибуток, спрямований на придбання нової техніки і створення наукомістких робочих місць, рекомендується оподатковуватись за нижчою ставкою. Шкала диференційованого оподаткування повинна враховувати рівні прогресивності, конкурентоспроможності нової технології за критеріями, що відображають якісні характеристики продукції, яка випускається на ній. Крім того, необхідно брати до уваги і те, які зміни внесе нова технологія у організацію виробництва - чи сприятиме підвищенню безпеки роботи, зростання продуктивності праці тощо. Впровадження диференційованої шкали оподаткування в майбутньому стане найвагомішою підоймою забезпечення інвестування наукомістких робочих місць.

Успішність інвестиційної політики великою мірою залежить від ефективності використання кредитних ресурсів. Кредитування технологічної розбудови підприємств дає змогу значно розширити їх фінансові можливості, розширюючи водночас і горизонти вибору - від окремих одиниць обладнання (за обмеженості коштів) і до придбання цілісних технологічних комплексів. Однак для оптимізації державного регулювання інвестицій доцільно використовувати такі інструменти у сфері кредитування, які б забезпечували пріоритети у отриманні кредитів тим галузям, де застосовуються високі технології і є значні наукові досягнення, які не можуть бути реалізовані через брак власних фінансових ресурсів.

Кредитна політика має бути спрямована передусім на збільшення інвестиційних вкладань в інноваційний розвиток економіки. Сучасні науковці справедливо вважають, що основну роль в інвестиційному стимулюванні відіграє норма процентів на позичковий капітал. Цей висновок належить кейнсіанського напряму в економічній теорії і графічно відображений на рис. 2.

 

« Содержание

» следующая страница »
1 2 3 4 5 6 78 9 10 11 12  ... 293