Ф. Котлер вважає, що зовнішнє середовище (мак-росередовище) складається з шести основних факторів: демографічних, економічних, природних, науково-технічних, політичних і факторів культурного середовища [3].
Багато дослідників вважають, що треба встановити взаємозв' язки з певними елементами середовища через створення спеціальних, автономних підрозділів в організації, що на різних підприємствах дістали назву центри прибутку, центри інвестицій, стратегічні господарські центри. Наявність таких організаційних одиниць потребує перебудови всієї традиційної організаційної структури, зміни змісту роботи окремих керівників.
Розглянуті моделі зовнішнього середовища не вичерпують усієї різноманітності існуючих підходів, однак показують найзначніші напрямки у цій галузі. Практична цінність цих моделей - різна для різнома-них галузей народного господарства та підприємств.
Виклад основного матеріалу дослідження. Вихідною ідеєю, що відображає сутність концепції стратегічного управління, є ідея необхідності врахування взаємозв' язку та взаємовпливу зовнішнього та внутрішнього середовища при визначенні цілей підприємства; стратегії в цьому випадку виступають як інструменти досягнення цілей, а для реалізації стратегій необхідно, щоб усе підприємство функціонувало у стратегічному режимі.
У сучасних умовах будь-яка організація в своїй діяльності неминуче стикається з невизначеністю. Фірми не володіють достатньо повними даними про свій нинішній час і майбутнє, не в змозі передбачити всі зміни, які можуть відбутися в зовнішньому середовищі. Одним зі способів прояснення внутрішніх і зовнішніх умов діяльності в даному випадку є планування. Планування представляє інструмент подолання невизначеності. Там, де є планування, невизначеність скорочується. Проте навіть наймогутнішій фірмі або альянсу фірм не під силу повністю усунути невизначеність, а, отже, цілком спланувати свою діяльність. Адже усунути невизначеність - значить усунути сам ринок, різноманітність інтересів і дій суб'єктів ринку.
Таким чином, фірми вимушені балансувати між двома небезпеками - впливом швидких і непередба-чуваних змін і загрозами з боку нових конкурентів і держави.
Переваги в здійсненні планування належить крупним фірмам, тому що вони мають необхідний потенціал для того, щоб передбачати своє майбутнє: у них більщі фінансові можливості, вони займаються серйозними науковими і проектними розробками, мають висококваліфікований персонал і можуть залучати фахівців зі сторони. Крупні фірми мають в своєму складі спеціальні планові підрозділи. Разом з тим навіть солідні економічні організації для визначення планових стратегій звертаються до зовнішніх консультантів, що спеціалізуються на питаннях планування.
Невеликим фірмам складно проводити широкомасштабну планову роботу, особливо дороге стратегічне планування. Проте вони можуть використовувати деякі форми планування і застосовувати готові моделі стратегій, створені відомими компаніями (матриця БКГ, модельМаккінсі 78і ін.), а також прагнути до визначення власних стратегій у міру зростання організації. Не дивлячись на труднощі здійснення планування в невеликій фірмі, воно необхідне їй, мабуть, ще більше, ніж крупній. Зовнішнє середовище такої організації менш піддається контролю і більш агресивне, ніж для крупної.
Залежно від ступеня невизначеності планової діяльності системи планування в організації' можна розділити на два типи. Перший - це ті, які діють в повністю передбаченому середовищі і не мають недоліку в інформації. Цей тип планування належить до детермінованих систем з подіями, повністю визначеними. Проте, якщо говорити про планування на рівні підприємства в цілому, то такий вид планування є лише наближенням до дійсності, тому що всяке підприємство в ринковій економіці діє в умовах невизначеного, змінного середовища і не може бути упевнене в наслідках дій на усі 100 відсотків. Разом з тим поточне планування і планування на рівні підрозділів, як правило, має високу визначеність в передбаченні результатів.
» следующая страница »
1 2 3 45 6 7 8 9