Багато авторів публікацій з проблем менеджменту (1, 2, 3, 7, 8) наголошували на змінах, що відбувались у сприйнятті дійсності власниками та керівниками підприємств: від оптимістичного погляду в майбутнє, яке обіцяло широкі можливості розвитку, до реалістичного розуміння того, що майбутнє не за усіма параметрами краще за минуле.
Стратегічний аналіз середовища підприємства створює підвалини для прогнозування можливостей розвитку ситуації. У стратегічному плануванні широко застосовуються сценарії, планування «портфеля підприємства», широкий арсенал методів маркетингу та планування. Вінцем розвитку стратегічного планування стала система «планування, програмування, бюджетування», що широко використовувалась у найбільш досконалому вигляді.
Застосування стратегічного планування зумовило необхідність інтеграції різних видів планової діяльності, а також потребу подальшого розвитку стратегічної діяльності на підприємстві, оформленої у вигляді системи стратегічного управління. 1973 р. вважається початком регулярного теоретичного дослідження та практичного впровадження стратегічного управління.
Аналіз середовища — це незвична для вітчизняних підприємств та організацій діяльність, якою успішні організації України почали займатися нещодавно. Варто відокремити підходи до опису структури зовнішнього середовища організації. Тут треба виділити дві основні концепції: неієрархічну та ієрархічну моделі.
Неієрархічна модель містить декілька певних по-в' язаних між собою і непідпорядкованих один одному елементів, які розташовані поза організацією. Головне тут - твердження про наявність елементів, які так чи інакше впливають на визначення цілей, розподіл ресурсів і формування місця підприємства (його іміджу) на ринку. Акцентується увага на сформованій під впливом зовнішніх елементів структурі цілей, розподілі владних повноважень і налагодженні ефективної взаємодії між компонентами зовнішнього середовища. Наявність такої моделі зумовлена ще й тим, що, як стверджує Дж. Гелбрейт, межі зовнішнього та внутрішнього середовищ дещо розмиті внаслідок взаємопроникнення елементів організації та середовища (наприклад, власна система розподілу продуктів або наявність дочірних підприємств).
Ієрархічна концепція отримала розвиток у багатьох працях сучасних спеціалістів зі стратегічного управління. Найвідомішою є модель ієрархічної структури середовища, запропонована У. Діллом та розвинена А. Томпсоном [7]. Автори доводять, що існують три рівня середовища: внутрішнє, що пе
ребуває під впливом і контролем підприємства; середовище завдань, до якого входять організації, що безпосередньо пов' язані з визначенням і втіленням цілей підприємства; загальне середовище, де формуються загальноекономічні умови, тенденції, соціальні та політичні норми тощо. Межі між середовищем завдань і загальним середовищем досить розмиті. А. Томпсон зазначав, що кожне підприємство як матеріальна система націлене на встановлення рівноваги, стабільності, тобто постійно балансує між відкритістю та закритістю.
Найсуттєвіше на стан справ на будь-якому підприємстві впливає середовище завдань, яке ще в різних джерелах має назву безпосереднє оточення, проміжне середовище тощо. Перелік елементів цього середовища досить різноманітний, однак є загальні принципи, які дають можливість виокремити цей елемент оточення в особливу підсистему. Найбільш розгорненою є характеристика взаємного впливу елементів проміжного (чи безпосереднього) середовища та підприємства, яку наведено в галузевій моделі М. Портера [6].
На ієрархічному підході до побудови моделі зовнішнього середовища наполягав і Л. Буржуа [10]. Він поширив цей підхід і всередину підприємства (виокремив «верхній» і «низовий» рівні у внутрішньому середовищі) і довів необхідність існування і цілеспрямованої побудови так званої «ієрархії корпоративних стратегій», які здійснюють зв'язок окремих груп усередині підприємства з відповідними елементами зовнішнього середовища.
» следующая страница »
1 2 34 5 6 7 8 9