В другій половині ХХ ст., особливо у 70-80-ті роки, характерними процесами і тенденціями стали: перехід промислово розвинутих країн до пост-індустріальної моделі енерго- і ресурсозберігаючого виробництва інтенсивного типу з широким використанням досягнень НТР; під впливом НТР відбулося формування соціально орієнтованого ринкового господарства, заснованого на принципово нових характеристиках (інтелектуалізації, дематеріалізації, мініатюризації) матеріально-речових факторів виробництва; ринкова модель господарювання набула універсального характеру; суттєві коливання на світових ринках товарів і послуг породжені перманентними енергетичною, валютною, сировинною та іншими світовими кризами, тощо.
Водночас міжнародна спеціалізація і кооперації виробництва, всесвітній поділ праці породжують інші форми міжнародних економічних відносин: вивіз товарів і капіталів, міграцію робочої сили, а також інтеграційні процеси в різних регіонах. Зростання суспільного характеру виробництва, його інтернаціоналізація в умовах НТР привели до
трансформації міжнародних компаній, виникнення ТНК. Їх діяльність базується на внутріфірмо-вому поділі праці (на випуску окремих вузлів, деталей, здійсненні окремих операцій). Вони спільно беруть участь у виробництві готової продукції ТНК, всебічно сприяють зміцненню і розвитку економічної інтеграції.
В умовах НТР регіоналізація зумовила створення економічних союзів на усіх континентах, зокрема, таких, як: Союз незалежних держав (СНД); Організація Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС); Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН) та ін. На початку ХХІ ст. існує єдиний міжнародний економічний простір ЄС, до якого найдоцільніше інтегруватися й Україні. Європейський Союз - найбільший торговельний блок світу [2], який відіграє значну роль у вивозі капіталу і міжнародному кредиті.
У сучасних умовах вивіз капіталу має такі характерні тенденції: по-перше, швидкими темпами збільшуються розміри капіталів, які функціонують на міжнародних ринках і які шукають най-прибутковішого застосування; по-друге, відбувається активізація ТНК, які відкривають за рубежем нові філіали й дочірні підприємства; по-третє, на перші позиції у світовому списку експортерів капіталу, відтісняючи США, в першій половині 90-х років виходять Японія (53%), Швейцарія та Тайвань. А найкрупнішими позичальниками стають США (27%), Великобританія, Мексика та Саудівська Аравія [7].
У вигляді приватних і державних позик здійснюється вивіз позичкового капіталу через систему міжнародного кредиту. Існує декілька форм міжнародного кредиту. За строками надання ці кредити поділяються на короткострокові (до одного року), середньострокові (до трьох-п' яти років) і довгострокові (понад п' ять років). За формою надання розрізняють товарні і валютні кредити.
Ще однією важливою тенденцією розвитку міжнародного кредиту в сучасних умовах виступає підвищення ролі банківського капіталу, посилення його активності в проведенні міжнародних операцій. Передусім це стосується найбільших транснаціональних банків (ТНБ), капітали яких стрімко зростають, особливо японських, і відіграють значну роль у розвитку світової торгівлі.
НТР змінила характер вивозу капіталу, надала новий імпульс зрушенням у структурі світового експорту: зростає частка продукції обробної промисловості і знижується - добувних галузей. В товарному експорті країн, що розвиваються, зростає частка промислової продукції. Другою характерною тенденцією сучасного розвитку світової торгівлі є постійні зміни у співвідношенні між різними країнами і групами країн на світовому ринку.
Ще однією тенденцією розвитку світової торгівлі є підвищення значення міжнародного регулювання зовнішньоторгових операцій. У післявоєнний період міжнародне регулювання світової торгівлі одержало подальший розвиток. З 1 січня 1948 року діяла міжнародна організація Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ), яка з січня 1996 року припинила своє існування і перетворилася в Світову Організацію Торгівлі (СОТ).
» следующая страница »
1 2 3 45