доходи місцевих бюджетів. Розкриваючи зміст цього положення, до власності слід віднести: землю, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад [1]. Зокрема, у ст. 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю [1].
Питання власності, яка перебуває у сфері управління органів місцевого самоврядування на даний час, окрім Конституції України, регламентується законами «Про власність» [4], «Про передачу об' єктів права державної та комунальної власності» [6], «Про оренду державного і комунального майна» [7], Постановою КМУ «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю» [8], а також базовим Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» [5] та іншими нормативно-правовими актами.
У ст. 1. Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування [5]. В Україні право власності регулюється Законом України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. № 697-ХІІ (з наступними змінами). Ст. 2 цього Закону визначає, що під правом власності розуміються врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Закон України «Про власність» встановлює три форми власності в Україні: приватну, колективну та державну, тобто він не називає серед основних форм таку, як комунальну, можливо, передбачаючи її як різновид колективної, оскільки пізніше ми зустрічаємося з цим терміном. Незважаючи на інтенсивний процес розширення приватної та колективної власності, створення нових приватних підприємств та приватизації державних, все ж таки в Україні має місце, згідно зі ст. 31 Закону «Про власність», власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність) [4].
Виходячи з цього, виникає необхідність у встановленні нормативно правового закріплення побудови відносин стосовно комунальної власності на різних рівнях, але за єдиними підходами для всіх територіальних громад. Економічні відносини власності отримують юридичне закріплення в праві власності, яке виникає внаслідок правового регулювання зазначених економічних відносин. Правове регулювання відносин власності є одним з найважливіших напрямів нормотворчої діяльності держави. За допомогою права держава регулює належність тих чи інших об' єктів власності певному суб' єкту (громадянину, колективу, державі); обсяг і зміст суб 'єктивних повноважень власника, порядок і форми їхньої реалізації стосовно різних об' єктів; засоби і способи правової охорони відносин власності тощо.
Сукупність зазначених правових норм, що регулюють відносини власності, становить право власності в об' єктивному розумінні. Суб' єктив-не право власності визначається Законом України «Про власність» та Цивільним кодексом як врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Індивід або колектив здійснює володіння, користування і розпорядження речами (матеріальними благами) за своїм інтересом незалежно від волі і бажання інших осіб. Кожне з визначених повноважень власник може передати іншій особі, не втрачаючи при цьому права власності [2, 4].
» следующая страница »
1 2 34 5 6 7