- розроблення механізмів мережевої взаємодії національних та спільних дослідницьких програм на добровільній основі навколо вільно обраних завдань для отримання максимальної вигоди від виділених на відповідні цілі ресурсів;
- покращення умов для приватних інвестицій в науку, для науково-дослідницьких партнерств, висо-котехнологічних start-up компаній на основі використання спеціальних податкових методів, венчурного капталу, європейського інноваційного табло;
- сприяння розвитку відкритого методу координації для бенчмаркінга науково-технічної політики різних країн світу;
- створення надшвидкісної транс'європейської мережі для електронного обміну науковими повідомленнями, що охоплює дослідницькі інститути, університети, а також наукові бібліотеки, наукові центри, та, поступово, школи;
- усунення бар' єрів, які перешкоджають мобільності дослідників в Європі, а також залучення та затримання висококваліфікованих талановитих дослідницьких кадрів;
- забезпечення введення «патенту союзу», включаючи патент на корисну модель.
Як бачимо, вищевикладені кроки спрямовані перш за все на розвиток науки, просторової організації дослідницької діяльності.
Висновки. Таким чином, просторова організація інноваційної діяльності в Україні вимагає перш за все визначення пріоритетів його розвитку, та також урахування тих принципів та напрямів її реалізації, які вже апробовані провідними країнами світу, є досить чітко визначеними, прозорими, та, як показує практика, достатньо ефективними з точки зору піднесення конкурентоспроможності цих країн. Зрозуміло, що визначення стратегічних цілей та пріоритетів розвитку інноваційного простору, визначення конкретних напрямів та способів ефективної трансформації цього простору передбачають аналіз його стану та ресурсного забезпечення, здійснення прогнозної оцінки, розроблення відповідної системи заходів з та інструментів його регулювання.
Ефективність просторової організації інноваційної діяльності забезпечується побудовою відповідного організаційно-економічного механізму трансформації інноваційного простору, що потребує урахування існуючого світового досвіду його реалізації. Наприклад, в Європейському Союзі з цією метою було впроваджено новий відкритий метод координації, який включав наступні положення [Іванова, Іванов, с. 253]:
- фіксація керівних принципів для всього Союзу у поєднані із конкретними графіками досягнення цілей, що визначені на коротко-, се-редньо- та довгострокові перспективу;
- встановлення кількісних та якісних індикаторів і бенчмарків на тлі кращих світових прикладів, з урахуванням потреб різних країн-учас-ників і секторів економіки (на сонові способу порівняння «краща практика»);
- переведення цих загальноєвропейських принципів на рівень національної та регіональної політики за допомогою вироблення конкретних цілей та адаптаційних заходів, з урахуванням національних та регіональних відмінностей;
- здійснення регулярного моніторингу, оцінювання та експертного огляду, що організований як процес взаємного навчання.
Функціонування та розвиток інноваційного простору є безперервним процесом, що супроводжується кругообігом умов, ресурсів, факторів, продуктів. Дослідження еволюції інноваційного простору на будь-якому рівні створює основу для визначення сутності процесів, що йому притаманні, та з якісного та кількісного боку характеризують його трансформацію. Існує прямий зв' язок між трансформаційними змінами інноваційного простору та сталим розвитком, концептуальні положення якого можуть бути покладені в основу визначення напрямів просторової організації інноваційної діяльності на національному та регіональному рівнях (через економічні, екологічні, соціальні пріоритети).
Виходячи з вищенаведеного, надзвичайно актуалізуються завдання організації наукового супроводу процесу регіоналізації в цілому та його відповідного наукового забезпечення на регіональному рівні, формування науково обґрунтованих рекомендації щодо наповнення змістом регіональної політики власне регіонів з урахуванням об' єктивних передумов їх
» следующая страница »
1 2 3 4 5 6 78 9