Теоретико-методологічні засади просторової організації інноваційної діяльності
В.О. Онищенко
Актуальність теми. Останнім часом в економічній науці активно розвиваються теоретико-методологічні підходи щодо просторового розвитку, а рівень розвитку економічного простору країни та її регіонів все частіше пов'язується з просторовими аспектами організації інноваційної діяльності. Світовий досвід переконує, що інноваційна діяльність перетворилася у найбільш впливовий чинник розвитку суспільства, рівень та напрями її розвитку визначають зміст трансформації суспільно-регіональної побудови території з горизонтальними та вертикальними відносинами, створює засади сталого розвитку. За умов формування нового глобалізованого простору потребують розв'язання проблеми адаптації до нього регіональних (міждержавних) та національних складових, стають все більш актуальними наукові розробки щодо просторового розвитку та формування інноваційного простору в межах окремої країни та її регіонів. З цих позицій дослідження теоретико-методологічних засад просторової організації інноваційної діяль-
© Онищенко В.О., 2010. © Комеліна О.В., 2010.
ності є актуальним та своєчасним.
Аналіз останніх публікацій. Економічні теорії просторового розвитку піднімалися у працях Р. Кантильона, Д. Стюарта, А. Сміта, Й. Тюнена, В. Лаунхардта, М. Вебера, В. Кристаллера, А. Леша, К. Ізарда, які визначили теоретичні засади дослідження економічного простору. Значним є внесок у розвиток теорії закордонних вчених Ф. Перру, П. Потье, Ж. Будвілля, Х.Р. Ласу-ена, спрямованих на пошуки оптимальної організації економічного простору.
Основні положення теорії просторового розвитку розкрито у наукових працях сучасних українських вчених Б. Данилишина, Л. Чернюк, М. Фащевського [1], Т. Пепи [2] та багатьох інших. На думку О. Грандберга, економічний простір є вихідною характеристикою території, а його характеристики розкривають особливості розвитку просторових процесів, які впливають на стан економічної системи та її елементів [3]. Сучасні теорії розміщення, що розробляються в останні десятиріччя, не відкидаючи спадщини класиків розміщення продуктивних сил та їх послідовників, зміщують акценти на інші види діяльності та фактори (у тому числі нематеріальні). Це сто
сується й проблем розміщення інновацій.
Все більшої актуальності набуває підхід до визначення сутності інноваційного простору та його впливу на забезпечення основних параметрів конкурентоспроможності країн світу, регіонів, а його структурні характеристики, багаторівневість, нерівномірність формування та розвитку пояснюють проблеми формування економічного простору Заслуговує на увагу просторова теорія дифузії інновацій, розроблена Т. Хагерстрандом, основи якої викладені у праці «Дифузія інновацій як просторовий процес» (1953 р.). Окремі проблеми та перспективи інноваційного розвитку, просторової організації суспільних відносин досліджує П. Бубенко [4]. У працях зарубіжних та вітчизняних вчених активно вивчаються проблеми інформаційної підтримки розвитку інноваційних систем різного рангу, що можуть розглядатися як основа оцінювання рівня розвитку інноваційного простору [5-6]. Незважаючи на певну кількість праць, присвячених даній проблематиці, процес просторової організації інноваційної діяльності з теоретико-методологічних позицій є недостатньо дослідженим, потребує вивчення відповідний досвід провідних країн світу та його впровадження в Україні з урахуванням вітчизняних реалій та діючих механізмів організації інноваційної діяльності на загальнодержавному та регіональному рівні.
Метою статті є обґрунтування теоретико-ме-тодологічних засад просторової організації інноваційної діяльності.
Виклад основного матеріалу. Інноваційний простір виступає як цілісна система взаємодоповнюючих суб' єктів господарювання на відповідній території та виражається в сукупності економічних відносин, що діють в інноваційній сфері. В залежності від масштабів економічних зв' язків між суб' єктами інноваційної діяльності, правомірним є виділення таких ієрархічних рівнів інноваційного простору: глобальний, регіональний, ареальний та локальний. Відповідно, регіональний простір об' єднує виробників і споживачів товарів і послуг в єдину цілісну економічну систему в межах регіонів країни, а важливою об' єднуючою ланкою цього простору слід вважати інноваційну інфраструктуру, яка визначає особливості реалізації інноваційного процесу, швидкість просування інновацій, рівень інноваційної активності підприємницьких структур, впливає на рівень безпеки розвитку регіону від різного роду інноваційних ризиків. Високий рівень інтеграції суб' єктів інноваційної діяльності (через вертикальні та горизонтальні зв' язки) забезпечує відповідний рівень інтегрованості території їх локалізації в простір вищого рангу. Таким чином, інноваційний простір виступає територіальною основою функціонування інноваційних процесів на засадах створення ефективної інтеграції суб 'єктів інноваційно-інвестиційної діяльності, яка базується на взаємному інтересі та рівноправному партнерстві.
» следующая страница »
1 23 4 5 6 7 8 9