Оскільки він перебував у фокусі політики, до Бернса зверталися за підтримкою, але й нещадно критикували. За тяжкі наслідки цієї політики у той період його різко засуджували як фахівці-економісти, так і багато громадян країни (хоч А.Бернс розумів, що низьке зростання продуктивності впродовж 1970-х — лише 1% у рік — було найбільшим недоліком американської економіки). Щоб подолати кризу та негативний ефект від підвищення прибуткового податку, ФРС довелося знизити відсоткові ставки і здійснити вливання коштів в економіку. Це дозволило домогтися зростання ВВП, але водночас підхльоснуло інфляцію. Тим часом в оточенні прези
дента Р.Ніксона дедалі частіше пропонувалося запровадити заходи, вкрай неприйнятні для прихильників вільної ринкової економіки, а саме щодо регулювання зарплат і цін. Як згадує АХрінспен: "Навіть мій старий друг і наставник Артур Бернс, якого Ніксон в 1970 році призначив головою ФРС, почав говорити про щось подібне — про політику регулювання доходів. Я був вражений "віровідступництвом" Артура і вирішив, що воно спричинене гострою політичною необхідністю вкупі з певними симптомами в економіці, котрі помітні Бернсу з його нового "спостережного пункту". Співробітники ФРС і насправді були стурбовані (озираючись назад, я гадаю, що Бернс намагався запобігти запровадженню офіційного регулювання зарплат і цін)" [8]. Він повинен був також забезпечити потреби збройних сил США, котрі воювали у В'єтнамі, а потім фінансувати масштабні соціальні програми. Лунали звинувачення, що діяльність Бернса заполітизована, що він підіграв інфляційному похміллю, не зовсім вірно оцінивши потенціальний ВВП країни, і таким чином посприяв Р.Ніксону на президентських виборах 1972 р.
Водночас урядовці, бізнесмени вбачали в ньому свою опору, пов'язували з ним сподівання на стабілізацію економіки. Зокрема, у своїх спогадах впливовий фінансист Д. Рокфеллер згадує січень 1976 р., коли декілька брехливих газетних статей про банк "Чейз" та інші великі банки викликали шокову хвилю у фінансовому середовищі. На звернення щодо нагальної потреби в публічній заяві голови ФРС з приводу реакції на дуже застарілу інформацію А.Бернс відреагував миттєво: вже наступного дня його заяву надрукувала газета "Нью-Йорк Таймс". Його оцінка ситуації стала знаковою не лише для банківської системи держави.
Зусилля А.Бернса стосовно стабілізації економіки мали також і значний міжнародний вплив. Адже заходи зі зміцнення долара й оздоровлення платіжного балансу США змінювали конкурентні позиції різних держав. Існуюча на той час жорстка система фіксованих валютних курсів стала дедалі менше відповідати потребам міжнародної економіки, що розвивається. Різко відрізнялися у різні часові проміжки рівні інфляції, у країнах із резервною валютою виникали великі дефіцити платіжного балансу, поступово падала фінансова дисципліна. На думку А.Бернса, потрібно було змінювати ціну на здешевлене золото і зробити це, не призупиняючи конвертування долара в золото. Ще під час передвиборної кампанії 1968 р. кандидат у президенти Р.Ніксон направив Бернса із секретною місією в Європу, щоб довести до відома її фінансових керівників
пропозицію США про підвищення цін на золото. Як згодом висловився у своїй нобелівській лекції Р.Манделл: "Місія Бернса увінчалася успіхом і запропоновані рекомендації передбачалося здійснити одразу після виборів. Нічого цього, як ми знаємо, не сталося" [9]. Тільки у 1978 р. на Ямайці рішенням конференції були сформульовані основні принципи нової системи, за якою країнам надавалася можливість на свій вибір використовувати плаваючий чи фіксований курс, що встановлювався на основі домовленостей з економічними партнерами. З відмовою від фіксованого курсу грошова пропозиція стала еластичнішою, амортизуючи не тільки інфляційне розкручення зарплати, але й зростання монополістичних цін у міжнародній торгівлі товарами.
» следующая страница »
1 2 3 4 56 7