Завдяки ініціативності у впровадженні в науку нових методів аналізу, вмінню швидко схопити суть проблеми та великій працездатності А.Бернс набув надійної репутації спеціаліста з циклів ділової активності. Його масштабна монографія "Вимірювання біз-нес-циклів" (написана у співавторстві) стала вінцем десятилітніх
досліджень базисних циклів у НБЕД — виділення з множинності статистичних індикаторів підйомів та спадів загальних поворотних точок ділового циклу. Навіть враховуючи критичні зауваження, наведені вище, вибрані А.Бернсом і У.Мітчеллом індикатори так і залишаються основними у передбаченні циклів ділової активності. Після смерті У.Мітчелла в 1948 р. А.Бернс зумів зберегти їхній авторитет і в середині ХХ ст. залишався єдиним у США провідним експертом із циклів ділової активності.
Одночасно з роботою в НБЕД у 1930 р. А.Бернс розпочав викладацьку діяльність в університеті Ратджерса. Тут сповна розкрився його талант учителя. Ось як згадує про це нобелівський лауреат М.Фрідман, який тоді там навчався: "Бернс вів у нас семінари, де ми познайомилися з його рукописом, присвяченим тенденціям розвитку виробництва в США. Така робота з чорновим матеріалом разом із автором — приклад безцінного досвіду і знань, котрі я коли-небудь отримував. Завдяки цим семінарам я зрозумів, як проводити дослідження. Він сприймав критику людей, молодших за нього і нижчих за статусом, і це мало досить позитивний виховний ефект" [5].
Попрацювавши в університеті Ратджерса тринадцять років, у 1943 р. А.Бернс отримав посаду професора економіки в Колумбійському університеті, де працював понад 20 років. Багато знаних економістів і досі з гордістю називають його своїм учителем. Серед них також А.Грінспен (у нього А.Бернс був науковим керівником), який згодом упродовж 1987—2006 рр. очолював Федеральну резервну систему (ФРС) США.
Деміург економічної політики США. У кінці 1940-х років А.Бернс став відомим в США як один із найжорсткіших критиків Дж.М.Кейнса. Не через якісь внутрішні дефекти теорії Кейнса, а швидше через поспіх, із яким Кейнс і кейнсіанці переходили до політичних рекомендацій на основі недостатньо перевіреної (за припущеннями А.Бернса) теорії. Бернс доводив, що "застосовуючи свою теорію, Кейнс лише припускає наявність незмінної граничної схильності до споживання, тоді як його учні, не вагаючись, передбачають її незмінною в усіх випадках. Наслідки цього — фундаментально помилкові прогнози — не забарилися" [6]. Скептичне ставлення Бернса до грандіозних претензій кейнсіанської системи висловлювалося в опублікованих НБЕД роботах "Економічні дослідження і сучасна кейнсіанська думка" (1946), "Нестабільність споживчих витрат" (1952), а також низці статей, надрукованих у збірнику "Межі економічного знання" (1954).
У 1957 р. А.Бернса обрали президентом НБЕД, а через два роки — президентом Американської економічної асоціації. Він продовжував писати про цикли ділової активності, його чергова серйозна публікація з даної тематики "Ділові цикли у світі, що змінюється" з'явилася в 1969 р.
Із 1970 по 1978 рр. А.Бернс був головою ради директорів ФРС США. У цей період економіка пережила серйозну рецесію, під час якої різко впали промислове виробництво, доходи і зайнятість, а рівень безробіття зріс до 9%. Тим часом інфляція споживчих цін, що коливалася в попередньому десятилітті на рівні 3—4%, зросла вище 10%. Ускладнив ситуацію нафтовий шок, що розпочався у жовтні 1973 р. Тоді у відповідь на війну Судного дня арабські виробники наклали ембарго на експорт нафти. Якщо до введення обмеження ціна нафти становила 3,2 дол./бар., то в 1975 р. вона досягла 14 дол. Нафтовий шок не тільки спричинив довгі черги на бензозаправках (і не лише в США), він також збільшив інфляцію та інфляційні очікування.
На інфляцію впливає багато факторів. Однак мало що можна зробити для її недопущення. Одним із тих, хто вважав так, був А.Бернс. У 1974 р. він заявив: "Інфляція не може бути зупинена в цьому році" [7]. Фактично впродовж усіх 1970-х йому довелося очолювати боротьбу з інфляцією, що охопила Америку на фоні хронічного безробіття. Очільник ФРС, відповідальний за грошово-кредитну політику Сполучених Штатів, завжди опиниться в ролі, як кажуть, "карася на сковорідці". Проте тонке знання вашингтонських порядків, доповнене трьома роками головування у Раді економічних консультантів при президентові Д.Ейзенхауері в 1950-х роках і роком служби на посаді особистого радника президента Р.Ніксона у кінці 1960-х, дозволило А.Бернсу перетворити своє робоче місце на посаду деміурга економічної політики США.
» следующая страница »
1 2 3 45 6 7