У будь-якій системі мають місце стани та потоки. Стан системи визначається значеннями її характеристик у певний відрізок часу, а перехід частини елементів системи із одного стану в інший викли
кають потоки [8, с. 32]. Динаміка станів системи визначає поведінку системи. Якщо окремі явища чи процеси системи відповідають меті, це може свідчити про поступову зміну типу самої системи.
Ціль функціонування спричиняє появу взаємовідносин між елементами, які надають системі властивостей. Упорядкованість відношень між елементами системи визначає її структуру. Вибір структури системи є задачею багатокритеріального прийняття рішення.
Іншою складовою узагальнення є категорія "економічний", яка походить від поняття "економіка", що, у свою чергу, визначається неоднозначно. Однак із точки зору вимог системно-структурного підходу найбільшої пізнавальної цінності поняття "економіка" набуває тоді, коли воно поєднується з вимогами даного підходу.
Із цього приводу в сучасній економічній літературі існують різні погляди на структуру економічної системи. Не зупиняючись на них детально, можна виділити такі підходи до розкриття змісту економічної системи. Отже, економічна система розглядається з точки зору сукупності таких елементів, як: ресурси (природні і матеріальні); люди як виробники і споживачі; економічні відносини (процес виробництва, розподілу, обміну і споживання), що мають місце всередині господарських одиниць та між ними; господарський порядок (правові та інституціональні правила, обов'язкові для господарського процесу). Е.Нойбергер і В.Дафрі характеризують економічну систему як певний суспільно визнаний механізм, завдяки котрому можливе прийняття рішення у процесі виробництва, споживання і розподілу товарів [9].
С.Мочерний розглядає економічну систему як "сукупність продуктивних сил, основних форм економічних відносин у різних сферах суспільного відтворення, цілісність та організованість якої у напрямі досягнення стратегічної мети формує господарський механізм та окремі ланки управлінських відносин на мікрорівні (менеджмент)" [10, с. 15].
Останнє визначення [10, с. 15] є достатньо повним, однак положення про те, що цілісність такої системи формує господарський механізм, вимагає певного уточнення. В цілому це положення правильне, однак у ньому є не лише базисні елементи (ті, що належать до економічної системи), а й окремі надбудови. Так, зокрема, державне регулювання як основна підсистема сучасного господарського механізму здійснюється не лише за допомогою економічних важелів, але й правових та адміністративних. З урахуванням цього, поняття
"економічний" слід визначити як систему продуктивних сил у їхній взаємодії з основними формами економічних відносин у різних сферах суспільного відтворення, цілісність і організованість якої формують базисні елементи господарського механізму, тобто оптимальне поєднання державних та ринкових важелів регулювання економіки.
Перейдемо до з'ясування сутності та структури мезосистеми.
Поняття "мезо" відноситься до системи, котра знаходиться як проміжна ланка між мікро- та макросистемами. Мезосистеми є відкритими системами, а отже, — здатними до самоорганізації (утворення нових структур, нових шляхів еволюції, біфуркацій). Процеси обміну інформацією (ресурсами) із зовнішнім щодо мезосистеми середовищем проходить не тільки через межу мезосистеми, але й через кожну точку даної системи (наприклад інфраструктура території). Ефект утворення структур у мезосистемі пов'язаний з ефектом локалізації унаслідок існування нерівноваги, відкритості та потоків через неї (зокрема нелінійних, що утворюють нестаціонарні (еволюціонуючі) структури). Нелінійність мезосистем (нелінійною є реакція мезосистеми на впливи ззовні) та їхнього оточуючого середовища спричиняє: посилення флуктуації, зміну пороговості чутливості системи, дискретність шляхів її еволюції.
» следующая страница »
1 2 34 5 6 7 8 9