Основні побоювання у цьому зв'язку виникають із приводу неконтро-льованого розповсюдження в Україні генетично-модифікованих сортів сільськогосподарських рослин, а також порушення оптимальної структури посівів і погіршення екологічної ситуації внаслідок розширення експортного попиту на окремі види продукції аграрного сектора, зокрема ті, що є сировиною для інноваційного у недалекому минулому виробництва біопалива першого покоління.
Нині вчені в області генетики сільського господарства переважно працюють у двох напрямах, а саме: створення генетично-модифікованих організмів (ГМО) і маркерної селекції (Marker Assisted Selection - MAS). Остання відрізняється від традиційної селекції тим, що дозволяє швидко оцінювати вихідний посівний матеріал на наявність певних генів і контролювати їх у ході селекції, підвищуючи тим самим надійність й ефективність відбору, скорочуючи період створення нових сортів, знижуючи витрати.
Очевидно, що оцінка біобезпеки при використанні генетично-модифікованого матеріалу знаходиться поза сферою економічних досліджень, у контексті яких необхідною вимогою насамперед є прозорість процесу і його кон-трольованість незалежними уповноваженими структурами. Певні кроки у цьому напрямі державою здійснюються [11, 12], проте вони безсистемні
і недостатньо впевнені, що виражається насамперед у відсутності механізмів комплексного контролю безпеки харчування на всіх стадіях виробництва продовольчої продукції, у тому числі й на стадії сільськогосподарського виробництва, де необов'язковим є відображення виробниками даних щодо використання ГМ матеріалу у звітах, що надаються офіційним органам.
Можливі застереження у зв'язку з розвитком біоенергетики передусім обумовлені макроекономічною доцільністю подальшого її функціонування за сценарієм, що склався (висока вартість виробництва, значні виробничі енер-говитрати, суттєве екологічне навантаження, відволікання великих масивів земельних ресурсів зі сфери агропродовольчого виробництва тощо). До цього додається також недостатня енергетична ефективність окремих видів біопалива, зокрема першого покоління (наприклад, етанол із кукурудзи виробляє лише на 30% більше енергії, ніж необхідно було для вирощування і перероблення цієї кукурудзи).
Інноваційними у світі нині визнаються технології отримання біопалива другого й наступних поколінь, що ґрунтуються на перероблені сировини, яка не створює конкуренції продовольчій. У цьому зв'язку актуальними для України є виробництва, які дозволяють отримувати паливо, зокрема, шляхом піролізу біомаси. Як сировину при цьому можна використовувати практично будь-які відходи сільськогосподарського виробництва і побічну продукцію продовольчих виробництв (гній, жом, тваринний жир тощо). За рахунок перероблення біомаси, яка нині в усьому світі є найвагомішим джерелом альтернативної енергії, Україна, за висновками експертів Інституту теплофізики НАНУ, може на 30-40% скоротити споживання природного газу. Наприклад, у Данії біомаса на 52% заміняє вугілля і мазут, у Швеції 50% енергосистеми працює на торфі і біомасі [13]. Навіть у сучасних умовах кризи уряди багатьох країн вкладають значні кошти у розроблення проектів з біоенергетики. Так, міністерства енергетики та сільського господарства США на початку 2009 р. анонсували щорічне асигнування 25 млн дол. у фонд дослідження і розвитку технологій виробництва біопалива, біоенергетики і біопродукції [14]. Головною проблемою застосування біопалива другого покоління є його висока вартість і доцільність використання певних видів відходів у сільському господарстві як органічні добрива.
Поки що ж в Україні біопаливний сегмент національного енергетичного ринку не є вагомим (в енергетичному балансі держави всі відновлювальні джерела енергії становлять менше 1% загального обсягу споживання). Водночас вітчизняний аграрний сектор активно сприяє розвитку виробництва біопалива першого покоління в країнах ЄС, а в перспективі заплановане нарощування потужності відповідного ринку й в Україні. Так, розроблена Кон
» следующая страница »
1 2 3 4 5 67 8 9 10 11