цін боргових інструментів банку, і в разі негативних змін показників операційного середовища та діяльності банку, інформують ринок про ці зміни у формі, що не завжди вигідна банку. Спеціалізовані служби банку, зокрема підрозділ із питань взаємодії з інвесторами, повинні відслідковувати відповідні інформаційні потоки, і, в разі потреби, надавати інвесторам пояснення, обґрунтування змін параметрів діяльності та уточнену інформацію.
На основі як більш сталих, так і оперативних параметрів діяльності банку формується рейтинг - якісний показник, оцінка кредитоспроможності позичальника чи надійності певного фінансового інструмента, або система таких оцінок, тобто формально оцінка ймовірності невиконання платіжних зобов'язань (дефолту). Рейтинг ґрунтується на даних фінансової звітності банку, нефінансовій інформації, показниках економічного розвитку, інформації про політичну ситуацію та правові умови діяльності країни, резидентом якої є банк. Забезпечують таку оцінку спеціалізовані посередники - рейтингові агентства, що формують систему рейтингів та розповсюджують аналітичну інформацію. На рейтинг орієнтуються фундаментальні учасники ринку (страхові компанії, пенсійні фонди), які хочуть придбати інструменти боргу банку на тривалий термін із метою забезпечення стабільного інвестиційного доходу. На міжнародному фінансовому ринку відносно банку-позичальника береться до уваги рейтинг довгострокових зобов' язань в іноземній валюті, який враховує трансфертний ризик - у законодавчому порядку прийняття в країні, резидентом якої є банк, обмежуючих заходів валютного контролю щодо виконання зобов'язань в іноземній валюті; цей рейтинг, як правило, обмежується рейтингом країни як позичальника. Рейтинг присвоюється спершу банку, а потім емітованим ним цінним паперам окремо за кожним випуском [4]. Банки, які здійснюють зовнішні запозичення, повинні мати рейтинги міжнародних рейтингових агентств.
Відповідно до контрактних домовленостей банку та рейтингового агентства, а також як передумова інвестування іноземними компаніями та виходу банку на зовнішні ринки капіталу, з метою оптимізації внутрішніх процесів проводиться дью-ділідженс банку [5] як "об'єкта вкладень" інвесторів - спеціальна процедура комплексної перевірки банку з метою формування незалежної об' єктивної оцінки його реального фінансового стану, ризиків значного погіршення фінансового стану, ринкової вартості банку та емітованих ним фінансових інструментів. Ціллю процедури є забезпечення повної поінформованості інвесторів, щоб обмежити ряд підприємницьких ризиків, включаючи ризик невиконання зобов' язань боржника та втрати активів; а також оцінка активів, ліквідності та платоспроможності банку, його позиції на ринку, перспектив розвитку та доходності його діяльності [6]. Процедура дью-ділідженс також проводиться на завершальному етапі емісії боргових інструментів
з метою узгодження інформації в проспекті емісії та може проводитися при залученні кредитів на міжнародному ринку.
Оскільки конкурентна боротьба у банківському секторі України за залучення дешевих і бажано довгострокових ресурсів досить жорстка, банк прагне зберегти конфіденційність певної внутрішньої інформації, тому попередньо до організації будь-яких угод та контрактів, що передбачають найбільш повне розкриття інформації інвесторам, повинна укладатись окрема угода про конфіденційність інформації, що є комерційною таємницею банку та може використовуватися тільки обмеженим колом осіб для прийняття інвестиційного рішення.
На думку інвесторів на міжнародних ринках та контрагентів банку, значний вплив оцінки банків-позичальників рейтинговими агентствами, результати якої стають загальновідомими, обґрунтовує необхідність законодавчого регулювання та забезпечення її об' єктивності.
» следующая страница »
1 2 3 45 6 7