Сучасні тенденції щодо лібералізації аграрної політики найбільш впливових експортерів аграрної продукції ґрунтуються на оптимальному використанні її переваг. Адже відомо, що економічно розвинені країни здійснювали процес лібералізації своїх економік еволюційним шляхом, що забезпечило їх успішне функціонування, на відміну від ринкових реформ методом "шокової терапії" країн колишньої "соціалістичної співдружності": "... нав'язана ззовні урядом країн, що реформують свої економічні системи, політика "шокового удару" завдала їх економіці великої шкоди, не наблизивши ні на крок до бажаних цілей. Навпаки, за минулі шість (1991-1996) років на величезному економічному просторі, де розміщено більшість цих країн, зруйновано значну частину економічного і науково-технічного потенціалу, втрачено близько половини ВВП та внутрішніх інвестиційних нагромаджень, різко знижено рівень життя основної маси населення. Отже, такими сумними наслідками обернувся помилковий вибір трансформаційної моделі" [4, с. 6].
Україна при виборі своєї зовнішньоторговельної стратегії в аграрній сфері має визначити національні інтереси та знаходити реальні шляхи їх захисту в контексті глобалізаційного розвитку. В умовах глобалізації збереження голоду свідчить про нездатність забезпечити одночасно приріст ресурсів та їх розподіл.
Інтенсифікація лібералізації міжнародної торгівлі наприкінці XX - початку XXI ст. не створила рівних умов для всіх країн. Для країн з менш розвиненими ринковими економіками в новій глобальній торговельній системі залишаються значні перешкоди для реалізації переваг вільної торгівлі, що насамперед визначається їх інституціональною недорозвиненістю, відсутністю належного фінансового та кадрового забезпечення [5, с. 91].
Подальший розвиток світової агропродовольчої системи пов' язаний з різноманітними сценаріями розвитку, які невід' ємні від питань продовольчої безпеки. За першим сценарієм: у разі поглиблення процесу міжнародного поділу праці в світовому сільському господарстві - продовольча допомога країнам, що розвиваються, матиме вирішальне значення. Сучасна система міжнародного поділу праці в агропродовольчій сфері формується на базі двох груп країн: перша - розвинені країни, населення яких становить лише 20% світової чисельності, займає лідируюче положення у світовій агропродоволь-чій системі, оскільки вони виробляють і споживають понад 2/3 (у вартісному вираженні) продовольства. В другій групі країн з 80% населення (країни, що розвиваються) виробляється 1/3 продовольства і споживається близько 1/3 загального обсягу споживання [6, с. 47].
Глобалізація торгівлі призводить до посилення нестабільності сільськогосподарських ринків. У разі здорожчення імпорту країни, що розвиваються зменшують його обсяги, а країни-виробники спрямовують свій експорт у країни, які володіють платоспроможним попитом. У такому разі гостро зростає потреба в продовольчій допомозі, проте кількість зернових, яка спрямовується з цією метою, постійно зменшується. Збереження даної тенденції негативно вплине на стан найбідніших країн, значна частина яких розташована в країнах Азії та Африки південніше Сахари.
За іншим сценарієм розвитку передбачається розширення виробничих потужностей та доступ найбідніших країн, що розвиваються, до ринку продовольства. Ці країни не повинні розраховувати лише на імпорт та продовольчу допомогу через нестабільність світового агропродовольчого ринку. Для забезпечення продовольчої безпеки необхідно збільшити інвестиції на розвиток сільського господарства. Основними пріоритетними напрямами при цьому слід виділити такі: збільшення обсягів виробництва; підвищення продуктивності з урахуванням екологічних вимог; посилення міжнародної спеціалізації на основі регіональних об' єднань.
» следующая страница »
1 2 3 4 5 6 78 9 10