Водночас її інституційне формування і зміцнення в державах ЦСЄ перехідного типу мало свою специфіку, пов'язану з ефектом "залежності від траєкторії попереднього розвитку" (path dependence), та відповідною необхідністю враховувати умови, що дісталися
у спадок з минулого, та шкідливістю механічного запозичення у високорозвинених західних країн усталених там інститутів, норм регулювання та організаційних форм [2]. Недостатнє врахування, а часто — ігнорування цього ефекту, а також недостатньо коректний вибір моделі та темпу ринкових реформ разом з недостатньою ефективністю їхнього впровадження призвело до відчутних соціальних затрат на початковому етапі постсоціалістичної трансформації країн Центральної та Східної Європи та порушення клімату довіри в суспільстві, що склався у попередні часи.
Процес становлення інституту загальної довіри в умовах трансформаційного переходу від "плану" до "ринку" в цих країнах був досить складний і на певному історичному проміжку навіть драматичним. Так, відомий польський соціолог П.Штомпка характеризував радикальні соціальні зміни в ході постсоціалістичної реорганізації в країнах ЦСЄ як глибоку суспільну ("трансформаційну") травму, що викликала руйнування соціальної довіри [4, с. 6]. Дослідник об'єктивно зазначав, що у відповідь на це у постсоціалістичних суспільствах виникли специфічні адаптаційні реакції, увімкнулися захисні механізми, переважно пов'язані з неформальною інститут-ціоналізацією. Серед них: корупція, політичний песимізм і пасивність, недовіра до соціального порядку та суспільної безпеки, намагання самостійно вирішити питання власної безпеки, патерналіза-ція, надії на порятунок завдяки іноземній допомозі (у вигляді фінансових ресурсів МВФ чи Світового банку, членства в ЄС або НАТО), звуження кола міжособистісного спілкування тощо.
Для окремих східноєвропейських країн "трансформаційна травма" була настільки тяжкою, що обумовила формування досить тривалого (понад десятиріччя) тренду низької загальної довіри. Так, структурні реформи в Угорщині та Словаччині протягом 1990-х — середини 2000-х років реалізувалися за досить низького рівня соціальної довіри (зокрема, довіри до політичних інститутів), що пояснюється, насамперед, такими причинами [7, с. 6—8]:
1) значним погіршенням під час трансформаційного спаду матеріально-фінансового стану більшості населення: у 1989—1993 рр. скорочення валового випуску продукції в Угорщині становило 18%, у Словаччині — 25%; реальний обсяг загальних споживчих витрат в Угорщині досяг дореформеного рівня лише в 2000 р., у Словаччині — в 2002 р.; у 2000 р. рівень безробіття в Угорщині зріс до 9%, у Словаччині сягнув 19%; поглибилася нерівність у розподілі доходів, про що свідчить зростання протягом перехідного періоду індексу Джині для обох цих країн;
.
2) відчуттям несправедливості збереження привілеїв "старої" еліти у ході процесів приватизації (більшість приватизованих об'єктів перейшла у власність партійних керівників і топ-мене-джерів попереднього режиму);
3) нереалістичними очікуваннями населення щодо швидкого скорочення розриву у рівні життя з розвиненими країнами Заходу;
4) політичні та інституційні невдачі нової системи демократії та ринкового господарювання (зокрема, на початку 2000-х років понад 70% населення Угорщини та 60% — Словаччини вважало, що за нової системи корупція більш поширена, ніж за соціалістичного режиму; особливо тяжкою для більшості населення була руйнація державної системи соціального захисту, збудована за соціалізму).
В основному такі ж причини, лише з меншою інтенсивністю прояву, стали у період ключових реорганізаційних змін (1990-х років) джерелом суспільного розчарування та скептицизму й в інших країнах ЦСЄ колишнього соціалістичного блоку. Відповідно, переважання негативних настроїв в оцінці набутих благ демократії та ринку, які в реальності дуже різнилися з очікуваними (табл. 1), знизили рівень соціальної довіри в них.
» следующая страница »
1 2 34 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 14