Інститут довіри як компонента євроінтеграційної політики країн ЦСЄ
Бурлаи Т.В.
Охарактеризовано вплив ступеня сформованості та функціонування інституту довіри на динаміку євроінтеграційних процесів (на прикладі країн Центрально-Східної Європи з колишнього соцтабору); визначено основні напрями політики держрегулювання, реалізація яких забезпечила посилення інституту суспільної довіри в постсоціалістичних країнах ЄС.
Ключові слова: інститут довіри, євроінтеграція, євроінтеграційні процеси, політика держрегулювання, громадянське суспільство.
Ефективність політики європейської інтеграції, що зреалізована постсоціалістичними країнами Центрально-Східної Європи до моменту отримання ними членства в ЄС у 2004 р. (Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Польща, Латвія, Литва та Естонія) і 2007 р. (Болгарія, Румунія), значною мірою була досягнута завдяки відповідному інституційному підґрунтю, сформованому у ході їхньої політичної і соціально-економічної трансформації. Серед ключових інституційних детермінант євроінтеграційної політики зазначених країн слід виокремити інститут довіри, що функціонує на рівні трикутника "влада—бізнес—суспільство". Зокрема, у цьому дослідженні розглянуто інститут загальної (соціальної, деперсоніфікованої) довіри в громадянському суспільстві, що має макровимір, і дозволяє комплексно характеризувати ступінь стабільності та перспективи розвитку соціально-економічної системи держави [1, с. 62].
Вивченню проблем, пов'язаних із формуванням та дією інституту довіри у постсоціалістичних країнах об'єднаної Європи, присвячені наукові дослідження таких учених, як Я.Корнаї [2], Г.Колодко [3], П.Штомпка [4], Дж.Гінна [5], А.Лукатела [6], Дж.Гьорфі [7], Ф.Роуз [8], В.Мойзен, Т.Паєнбрук, Л.Чірлі [9], Р.Доброхотов [10] та ін.
У контексті вивчення та адаптації до умов України кращих зразків успішних євроінтеграційних стратегій країн ЦСЄ, доцільним є оцінювання впливу інституту довіри на динаміку євроінтеграційних процесів у постсоціалістичних державах ЄС і характеристика основних напрямів політики їхнього державного регулювання, реалізація яких забезпечила посилення зазначеного інституту. Вирішення цих завдань і покладено за мету написання цієї статті.
Формування інституту довіри в постсоціалістичних країнах ЦСЄ: історичний екскурс. Особливої ваги для постсоціалістичних країн перехідного типу інститут загальної довіри набув у зв'язку з масштабними політичними та економічними трансформаціями, які були розпочаті в Східній і Центральній Європі наприкінці 80-х років XX ст. і передбачали інституційне реформування та "вирощування" інститутів демократичного устрою та ринкової системи господарювання. Як відзначав відомий угорський економіст Я.Корнаї, в таких умовах лише вирішення законодавчих, судових й інституційних завдань щодо побудови правової держави за нормами політичної демократії та ринкової економіки, в якій домінує приватна власність, могло забезпечити зміцнення довіри економічних агентів, захист громадян від сваволі чиновників і виникнення держави, достойної довіри її громадян [2, с. 8].
При цьому успішне здійснення зазначених трансформаційних перетворень напряму залежало від рівня довіри населення до владних інституцій і політики, яку вони реалізували, особливо враховуючи, що в окремих державах короткострокові наслідки цієї політики були надзвичайно болючими для більшості громадян (прикладом є політика шокової терапії в Польщі в 1990-х рр.). Так звані "провали ринку" (laissez-faire) в ході становлення ринкової економіки на зміну планової породжували зневіру у значної частини населення постсоціалістичних країн та зрештою — суспільну недовіру. Виправлення цієї ситуації вимагало державного втручання в процеси інституційного реформування, тіснішої взаємодії інститутів влади, бізнесу та громадянського суспільства, а тому "після «laissez-faire» ранніх періодів трансформації починають відроджуватися цінності кооперації та солідарності" [3, с. 24], що закладають основу соціальної довіри.
» следующая страница »
1 23 4 5 6 7 8 9 10 11 12 ... 14