Щоправда, ці дві держави також перетворилися на центри "відмивання" капіталу, а їхні фіскальні політики стали загрозою для державних фінансів інших, у тому числі західноєвропейських, країн. Разом із тим Кіпр і Мальта чи не одразу розглядали використання офшорних технологій як тимчасовий засіб - каталізатор, що має сприяти досягненню якісно нового рівня соціально-економічного розвитку і дати їм змогу вступити до ЄС та єврозони. Участь у цих інтеграційних утвореннях (котра передбачає поступову відмову від "податкового демпінгу") була визначена Кіпром та Мальтою стратегічним орієнтиром.
Постеоціалістичні країни - нові учасниці ЄС змушені використовувати у фіскальному регулюванні дещо інші підходи, ніж країни з розвиненою ринковою економікою. Адже, по-перше, в умовах постсоціалістичного господа -рювання не можна очікувати на високу ефективність не так давно сформованої системи ринкового саморегулювання, а отже, необхідно надавати державі доволі широкі повноваження щодо коригування соціально-економічних процесів. По-друге, через брак досвіду фінансової діяльності держави за ринко-
вих перетворень збільшується ризик прийняття помилкових фіскальних рішень, чим створюються обмеження в розширенні податкової експансії (неефективні акумулювання й використання значного обсягу податкових надходжень дестимулюють розвиток легальної економіки і викликають тінізацію економічних відносин) [1, 2]. По-третє, структурні перекоси постсоціалістич-ного господарювання вимагають певної лібералізації оподаткування, тому постсоціалістичні країни повинні використовувати, на перший погляд, взає-мовиключні фіскальні важелі, що дадуть змогу зменшити їхнє відставання у економічному розвитку від країн ЄС -15.
Вибір стратегії фіскального регулювання також ускладнюють постійні зміни економіко-інституційного середовища. Постсоціалістичні країни, на відміну від країн із розвиненою ринковою економікою, часто змушені вносити істотні зміни у податкове законодавство. Якщо для західноєвропейських країн особливо важливим при формуванні і реалізації податкової політики є дотримання критерію стабільності, то для постсоціалістичних країн - критерію гнучкості [3, с. 136-141]. Стабільна, але вже неадекватна умовам господарювання податкова система гальмує зростання ВВП. Водночас надмірний радикалізм у фіскальному регулюванні також не стимулює підприємницьку ініціативу (навіть якщо встановлюється близьке до оптимального співвідношення ринкового саморегулювання і фінансової діяльності держави). У постсоціалістичних країнах суб'єкти ринку доволі толерантно, сподіваючись на позитивні зміни, сприймають податкові нововведення, але не можуть ефективно функціонувати в умовах радикальних змін фінансових потоків [4, с. 118].
Усім постеоціалістичним країнам ЄС довелося зіткнутися із серйозними труднощами при формуванні ринкових соціально-економічних систем, не вдалося уникнути значної тінізації економічних відносин і вчасно провести всі намічені реформи. Але найбільших успіхів у реалізації ринкових перетворень досягли Словенія, Чехія та Словаччина. Ці держави сьогодні економічно розвиненіші порівняно з іншими постеоціалістичними країнами ЄС [5, с. 544-545], а тому мають змогу встановити доволі широкі межі податкової експансії без загрози сповільнення зростання ВВП. Утім, таку можливість використовують лише Словенія, котра ще у 2007 р. приєдналася до єврозони, і Чехія.
Угорщина у 2007-2009 рр. була лідером серед нових країн ЄС за показником рівня оподаткування, надаючи дуже важливого значення соціальній складовій функціонування держави. Причому до останньої світової рецесії Угорщина збільшувала соціальні видатки навіть в умовах відносно низьких темпів зростання ВВП [5, с. 545], значного дефіциту бюджету та швидкого накопичення державного боргу [6].
» следующая страница »
1 2 34 5 6 7 8 9 10