Реклама

Як змусити споживача посміхнутися

Одна з київських фірм, чий бізнес — знищення домашніх ко­мах, рясно прикрасила вагони метро рекламними наклейками. У них повідомлялося: «Засіб «Такий-то» ідеально знищує українсь­ких тарганів». В уяві пасажирів якось само собою виникав такий кріпенький тарган зі стрижечкою-оселедцем, у вишиванці, ша­роварах та зі шматком сала. Досить було уявити собі цю картин­ку, як споживач відразу проймався щирою симпатією до проти- тарганної фірми. Реклама запам’ятовувалася.

У нинішній рекламі на споживача обрушується такий потік інформації й настирливих рекламних повідомлень, що другим після еротики засобом залучити увагу споживача хоч на хвилину є гумор. Гумор — це золотий гачок реклами, на який ловиться увага людини.

Навіть дуже серйозні установи, такі, наприклад, як банки, використовують у рекламі гумор і в такий спосіб відмежовують­ся від конкурентів. Банк «Фінанси і Кредит» розмістив на білбор­дах таке зображення: Василь Іванович Чапаєв, підкручуючи бра­вий вус, запитує в обивателя: «Ти за фінанси чи за кредит?» Не­сподівана, але дуже точна асоціація із записаною на підкірку фразою зі старого фільму («Ти за більшовиків чи за комуністів?» — «Я за інтернаціонал!») змушує посміхнутися. А головне, працює дуже переконливо, тому що яскраво ілюструє: що фінанси, що кредит

—                 і так і сяк споживачеві буде добре.

Гумор, який використовується в сучасній рекламі, можна умовно поділити на два види. Перший — ситуаційний, заснова­ний на первісних рефлексах. Так званий чорний гумор. Технічно він побудований на прийомах комедійного кіно, як ось людина просовує руку за жувальною гумкою у капкан, той закривається, людина мимрить щось, ледь стримуючи біль, і борсається з кап­каном на руці. За нею з кам’яними обличчями (прийом контрас­ту) спостерігають дослідники гумки. Усе, кінець.

Цю рекламу, безперечно, націлювали на молодіжну аудито­рію, для якої вона, можливо, виглядає «прикольною». Але не вик­лючено, що у частини аудиторії виникне асоціація з болем від капкана, жорстокістю. А когось ця реклама роздратує й змусить згадати відомий постулат: жарт — це коли смішно.

Ще один приклад орієнтованої «на молодь, спинномозкової» реклами. У барі красива сексапільна дівчина прямує до звичайно­го, нічим не примітного, юнака. Юнак зачаровано дивиться на неї, але у той момент, коли вона збирається сісти поруч, він відсу­ває стілець, і вона падає на підлогу. Над столом миготять її ноги, а на стільці, відсунутому хлопцем, лежить пакет чипсів. Він тур­бувався, щоб дівчина не сіла на його улюблені чипси.

Чи можна назвати цю рекламу гумористичною? Можливо, у якоїсь частини цільової аудиторії вона викличе напад нестрим­ного сміху, інша частина посміхнеться й скаже: «Прикольно». Третя частина вважатиме цю рекламу дурною й несмішною. Але всі ці думки не мають значення, важливіше інше: чи буде ця рек­лама продавати? Чи змусить запам’ятати назву чипсів? Якщо так, то, принаймні, щось корисне вона зробила.

Другий тип гумору — це гра. Гра словами або поняттями, гра дотепними фразами, театралізація анекдотів. Тут, на відміну від першого типу гумору, слова або висловлювання завжди мають ще одне значення. Іноді й третє, й четверте. Наприклад, такий бага- тозмістовний слоган: «Слухавка світу» (телекомунікаційна си­стема зв’язку ВСЦ). Проте ті, у кого з асоціативним гумором спра­ви погані, буває, використовують двозначні слогани. Якось у метро красувався такий рекламний плакат: «Узуємо всіх!». Таким не­хитрим слоганом-шахраєм взуттєва компанія просувала себе се­ред пасажирів наймасовішого виду транспорту. Плакат з обіцян­кою «всіх узути» мав успіх. Люди посміхалися, хтось похитував головою, хтось знизував плечима, комусь був незрозумілий дру­гий зміст нехитрого гумору. Але той, кому зрозумілий сленговий зміст слова, ніколи не звернеться до фірми, де його обіцяють об­дурити.

 

« Содержание


 ...  218  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я