Ринкова організація економічної системи
Функціонування економічної системи товарного господарства (виробництва) потребує адекватної форми організації. Нею є ринок. Це означає, що товарне господарство і ринок — органічно взаємопов'язані, але не тотожні соціально-економічні явища (відповідно категорії). Якщо сутністю товарного господарства є речовий спосіб зв'язку (відносин) між людьми у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання благ як товарів, то сутністю ринку — форма організації цих відносин. Органічна сутність товарного господарства і ринку полягає передусім у тому, що саме економічні закони, притаманні товарному господарству, є основою його ринкової організації. Під цим кутом зору слід розглядати сутність ринку, його структуру, механізми функціонування, конкуренцію, монополію ціноутворення в різних моделях ринку, функціонування суб'єктів господарської діяльності на рівні мікроекономіки (підприємств, фірм).
3.1. Ринок і його основні властивості
Особливості процесу трансформації економіки України на засадах ринку ґрунтуються на сутнісних ознаках ринкової системи та конкретних умовах переходу до ринкової економіки, змісті обраних моделей переходу до ринку, існуючих можливостях застосування загальних принципів ринкової організації до національних умов функціонування господарського механізму. Не менш важливим є з'ясування характеру існування ринкової системи, її основних принципів, законів, інструментів, що об'єктивно приводять до виокремлення переваг і недоліків як ринкової системи в цілому, так і її організаційно-економічного втілення в Україні. Засноване на приватній та змішаних формах власності на засоби виробництва, на принципах вільного підприємництва, конкуренції виробників і механізмі вільного ціноутворення ринкове господарство пройшло певну еволюцію.
Інституційні засади ринку
Загальним підґрунтям існування, функціонування і розвитку ринку є товарна форма виробництва, основу якої становить суспільний поділ праці, економічне відокремлення виробників, відкритість матеріально й економічно відособлених господарських одиниць.
Суспільний поділ праці. Він передбачає спеціалізацію виробників на виготовленні певного продукту чи наданні послуги. У його системі сама праця набуває суспільного характеру. Спеціалізоване виробництво є виробничою ланкою, матеріально відокремленою від інших ланок (наприклад, випікання хліба відокремлене від виплавлення сталі, з огляду на специфічність обладнання, кваліфікацію працівників та особливості технологічного процесу). Поглиблення поділу праці зумовлює появу нових галузей і зростання потреб та засобів їх задоволення, посилення взаємозв'язку між виробниками, що здійснюється через обмін продуктів праці, які задовольняють потреби людей.
Продукти праці стають товарами лише за умови, що їх виробляють на обмін чи продаж самостійні, незалежні, економічно відособлені виробники.
Економічне відокремлення виробників. Воно є наслідком неоднорідності праці, належності виробникам матеріальних благ, відносно вільного володіння, використання та розпоряджання ними. Кожне благо задовольняє певну потребу людей через його присвоєння. Відношення людини — носія потреби до блага, яким вона задовольняється, опосередковане іншою людиною — власником цього блага. Виробництво як процес реалізації потреб та інтересів є водночас процесом створення благ та їх переходу у власність (належність) носія потреб. Первинне привласнення (привласнення факторів виробництва) опосередковується трудовими, техніко-економічними відносинами, і його результатом є створення виробником нових благ як «своїх». Вторинне привласнення (привласнення продуктів праці) за товарного виробництва здійснюється через обмін продуктів праці як товарів або через їх купівлю-продаж — обіг. Отже, товарний обмін і товарний обіг є відчуженням власного товару і присвоєнням чужого, тобто переходом належності, володіння, розпоряджання і користування від чужого покупця до продавця і, навпаки, від продавця до покупця.
» следующая страница »
1 ... 229 230 231 232 233 234235 236 237 238 239 ... 452