ПЕРЕДМОВА
90-ті роки минулого сторіччя стали для України періодом глибокої економічної кризи і стагнації виробництва. Та вже 2000 рік, за даними офіційної статистики і згідно з публікаціями у пресі, проголошено роком виходу із кризи й початком стабілізації економіки. Проте деяке поліпшення в окремих секторах економіки не виключило триваючого стагнаційного процесу. «Перша ластівка не робить весни».
Окремі досягнення в темпах росту, про які йдеться в оптимістичних офіційних заявах, проголошених під час виборчих кампаній 2004 та 2006 років та після їх завершення, не мають під собою стабільної основи, й тому перехідний період до ринку ще не виконав свого головного завдання, яке полягає у виведенні з виробничої (ділової) сфери тих підприємств, які не приносять прибутку, незалежно від їхньої приналежності й форми власності. Збиткові підприємства (фірми, організації, установи та інші господарські формування) мають бути піддані санації або іншим способом (шляхом ліквідації, продажу на аукціоні тощо) перетворені на об’єкти ринкової економіки, що приносять доход (прибуток).
Усім підприємцям надається право на новації у сфері підприємницької діяльності, якщо вони здатні й готові працювати в умовах ринку на основі самоокупності й самофінансування, забезпечуючи стійкі темпи економічного зростання.
Стійкими темпами економічного зростання автор вважає такий стан виробництва і споживання, коли динаміка їх зростання і зниження (саме в цьому діапазоні) не загрожує настанням економічної кризи, гіперінфляції і непередбачуваного росту цін на споживчі товари.
Найбільш ефективною формою організації виробництва в перехідний період до ринкових відносин є підприємства малого й середнього бізнесу, здатні здійснювати розширене відтворення на основі самооплатності й самофінансування. Ці підприємства на старті стабілізаційного процесу стають потужними локомотивами ринкової економіки, що забезпечують 50-60% надходжень дохідної частини державного бюджету. Вони створюють надійну податкову базу. Проте масоване зростання кількості підприємств малого бізнесу і часта їх реорганізація не дозволяють податковим органам вчасно здійснювати дійовий контроль за результатами фінансової діяльності, нарахуванням і сплатою податків, зборів та інших обов’язкових платежів.
Взаємовідносини з платниками податків здійснює податкова служба, яка забезпечує безперервний процес їх модернізації.
Податкова служба працює в екстремальних умовах, коли економічна криза поглиблюється, скорочується виробництво внутрішнього валового продукту (ВВП), триває застосування у господарських розрахунках бартерних і вексельних операцій, збільшується дебіторська й кредиторська заборгованість між підприємствами, знижується ефективність виробництва. Заборгованість по заробітній платі затримує надходження прибуткового податку й відрахувань до Пенсійного фонду. Використання сурогатних способів взаємної оплати за допомогою векселів або бартерних угод не стимулює виробництво й не збільшує надходження податкових платежів до бюджету. За таких умов платники податків систематично й послідовно вдосконалюють механізм вчинення правопорушень і застосування способів уникнення від сплати податків. Традиційні методи подолання цього негативного явища в суспільстві не дають задовільних результатів.
За таких умов конче необхідно створити нову парадигму управління збором податків. Такою парадигмою стане податковий менеджмент, що з’єднує в собі багаторічний досвід менеджменту в різних сферах діяльності з вимогами, що випливають із організації ефективної роботи органів податкової служби. Це дозволить дестабілізувати криміногенну обстановку в системі оподатковування, зняти напруженість, зумовлену негативними процесами, що протікають у ринковій економіці перехідного періоду.
» следующая страница »
1 2 3 45 6 7 8 9 10 11 12 ... 224