IIетап — початковий період стандартизації, що супроводжувався розвитком національних систем стандартизації (кінець ХІХ
— перша половина ХХ ст.);
IIIетап—сучасна стандартизація, пов’язана з впровадженням нових технологій та нових видів техніки (друга половина ХХ ст.
- до 1990 р.);
IV етап — стандартизація високого рівня, що позначається загальним світовим характером стандартизації та розвитком інформаційних технологій (починаючи з 90-х років ХХ ст.).
В Україні 1992 р. після здобуття незалежності було створено Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України), який є національним органом державного управління, що забезпечує реалізацію державної політики в галузі стандартизації, єдності вимірювань, акредитації органів та випробувальних лабораторій, сертифікації та державного нагляду, створює сприятливі умови для економічного розвитку країни, підвищення конкурентоспроможності українських виробів, представляє інтереси держави в міжнародних організаціях. Починаючи з 1993 р. Україна є членом Міжнародної організації з питань стандартизації (180).
4. Основні поняття та визначення в галузі стандартизації
Для успішної діяльності в галузі стандартизації потрібна точна, науково-обґрунтована термінологія. Необхідність у стандартизації науково-технічної термінології зумовлена тим, що терміни, поняття та визначення становлять невід’ємну частину нормативної, технічної, проектно-конструкторської та технологічної документації. В Україні упорядкування і стандартизацію термінології здійснюють УкрНДІ стандартизації, сертифікації та інформатики Держстандарту України, НАН України, галузеві НДІ, вузи та науково-технічні товариства.
У 1952 році 180 створила Комітет із питань вивчення наукових принципів стандартизації (8ТАС0), який займається розробленням термінів. Починаючи з 1962 року, визначення терміна “стандартизація” зазнавало різноманітних змін, уточнень і сьогодні воно звучить так: стандартизація — це діяльність, метою і завданням якої є досягнення оптимального ступеня упорядкування в певній галузі шляхом встановлення положень для загального і багаторазового використання реально існуючих чи можливих завдань.
Розрізняють відповідно національну (що здійснюється в межах однієї країни), міжнародну (що здійснює на міжнародному рівні і участь у якій відкрита для відповідних органів усіх країн), регіональну (для країн одного географічного і економічного регіону) стандартизацію.
Орган стандартизації — орган, що займається стандартизацією, визнаний на національному, регіональному, міжнародному рівнях, основними функціями якого є розроблення, схвалення чи затвердження стандартів.
Об’єкт стандартизації — предмет (продукція, процес, товар, послуга), який підлягає стандартизації.
Нормативний документ — документ, що встановлює правила, загальні принципи чи характеристики щодо різних видів діяльності або їх результатів. До нормативних документів належать стандарти, технічні умови, зведення правил, регламенти, керівні документи, державні класифікатори тощо.
Стандарт - нормативний документ, розроблений на засадах відсутності протиріч з істотних питань із боку більшості зацікавлених сторін і затверджений відповіним органом, у якому встановлені для загального та багаторазового використання правила, вимоги, загальні принципи чи характеристики щодо різних видів діяльності або їх результатів для досягнення оптимального ступеня упорядкування в певній галузі. Стандарти можуть бути розроблені як на матеріальні предмети (продукцію, еталони, зразки), так і на норми, правила, вимоги до об’єктів організаційно-методичного та загальнотехнічного характеру. Розрізняють відповідно міжнародні, національні, регіональні й інші стандарти.
» следующая страница »
1 2 3 4 5 6 78 9 10 11 12 ... 82